Розділ 20

Баюн буркотливо тупав на край поля, що належав Степановичу. Там, біля дальньої огорожі, росте заповітне деревце, а якщо точніше, то Чудо-яблуня. «Чудо» – це такий сорт, а якщо по-простому говорити, то чарівна вона. Один раз молодильне яблуко дасть, другий – таке, що від усіх недуг лікує, а третій взагалі не зрозуміло що може вирости. Але Баюну потрібні були зовсім не плоди, а добрі молодці, що зараз повсюди розляглися під деревом. Кілька днів тому Степан Степанович взявся доглянути юнаків. За давньою традицією, на Перунів день молоді хлопці йшли в ліс і жили там якийсь час, але через матох та Кривду відпускати когось у хащі стало небезпечним. Та й Степановичу вигода – жар-птиці спокою не дають, все так і норовлять яблуньку обнести. А хлопці їх ганяють, не дають поживитись коштовними плодами. Найсмішніше, що пояснювати хлопцям нічого не довелося. Їхня молода і гаряча кмітливість сама приписала жар-птахам пояснення: кульова блискавка, квадрокоптер, небесні ліхтарики. А деякі так взагалі вважали, що це все влаштував Матвій. Йому ж цього разу ватажком бути, от і заморочився.

Але сьогодні все було інакше. Цього разу «заморочилися» помічники Ягинішни. Спочатку вони вмовили Степана Степановича підмішати хлопцям сонне зілля в компот. Слабеньке, звичайно. А доки юнаки солодко спали під деревом, Баюн керував кампанією. За фактом нічого особливого - напустити туману за допомогою польовиків, змусити аук зігнати світлячків і цикад, вмовити нічницю викривити світло зірок. Найскладніше було вибрати головного персонажа у всьому цьому спектаклі.

Варвара відмовилася одразу. Швидше за все, чисто зі шкідливості. Ярослава ж усіх запевняла, що актриса з неї нікчемна. Орест взагалі весь час пропадав біля річки, а його місце в Чароборі тимчасово посів Лис Хитрович. Малий ошивався там же. Ну, а вагітну Лісаф'ю в поле не потягнеш! От і довелося Баюну брати все у свої лапи. Єдине, на що щиро сподівався кіт, то це від душі повеселитися.

Під яблунею спало трохи більше двадцяти  хлопців. Усі вони взяли з дому спальні мішки, але зараз розташувалися, хто де встиг – сонні чари застали їх зненацька. Баюн підійшов до Матвія і покликав того на ім'я. Але хлопець не відреагував, тому кіт спробував ще кілька разів. Нічого. Тяжко зітхнувши, Баюн клацнув хлопця лапою по носі. Знову тиша, лише невиразне мукання.

- Не маю часу з тобою возитися, - пробурчав кіт і смачно вкусив Матвія за вухо.

Від крику, що рознісся по полю, прокинулися всі хлопці разом. Сонно роздивляючись і розтираючи очі, вони намагалися зрозуміти, що відбувається. Тим часом Баюн майстерно відігравав свою роль:

- А ось і добрі молодці прибули до наших казкових країв.

- Що? – розгублено відгукнувся один із хлопців.

- Кажу... - озвався був Баюн, але його перервали.

- Розмовляючий кіт?

- Це лялька, чудику. Видно ж, що шерсть штучна!

- Мозок у тебе штучний! – зашипів Баюн. - Та я на свою шерстку всю зарплату спускаю! Вона в мене шовковистіша від шовку. І взагалі, це сон. Снюсь я вам! Зрозуміло?

- Нічого собі у мене сон! – вигукнув хтось із хлопців.

- Чого це у тебе? – обурився інший. - Це взагалі-то мій сон!

- Та у тебе фантазії на таке не вистачить, - реготнув третій. - І взагалі, це Кості сон. Тільки він таке зможе вигадати.

- Так немає його! – зауважив перший.

- Точно, - підхопили решта, - це Костян все вигадав. По-любому квест якийсь!

Баюн приречено зітхнув, але вирішив підіграти:

- Гей, добрі молодці, то ми з вами квест проходитимемо чи як?

Почувши схвальний гомін, кіт почав роздавати вказівки. Одні хлопці мали притягнути кілька дерев'яних корит, інші взялися за мішки із зерном і пузаті пляшки браги.

Поки хлопці все це носили і змішували у зазначених пропорціях, Баюн встиг не раз упіймати на собі дивний погляд Матвія. Зрештою, кіт не витримав і, підловивши хлопця, без свідків спитав:

- Ну чого так зиркаєш на мене? Ніколи коти розмовляючі не снилися?

- Так це і не сон, - неохоче відповів хлопець і продовжив шлях за мішком вівса.

- Сон, сон, - закивав Баюн, намагаючись не відставати. - Де ще побачиш таке?

- Та де завгодно, - з непритаманним йому єхидством відізвався Матвій. - На Сонцестоянні, наприклад.

Баюн, що йшов поруч, оступився і мало не покотився стрімголов хутряною кулею. Спритно схопившись назад на лапи, кіт вдав, що все гаразд і байдуже вимовив:

- Так на те й свято! Купа ряжених, скоморохів, забав. Антураж такий. Ось я тобі й снюся через це.

- А розмовляючі лисиці, літаюча ступа й Ярослава в ролі богатирші мені теж примарилися, так? Тепер точно не повірю! Немає таких збігів. Тим більше в Роздоріжжі!

Від натиску юнака Баюн навіть розгубився. Та й не до того зараз, щоб із халтурством Хорса розбиратися. Картинно нагостривши вуха, кіт сказав:

- Ой, а мене кличуть, здається. Піду я, - і швидко втік убік яблуні.

Намагаючись більше не перетинатися з Матвієм, Баюн роздав останні вказівки: