Розділ 18

- Богатиря? Та без проблем! Якраз одного в льоcі тримаю про запас, - з невластивим йому сарказмом промовив домовик.

- Ой-ой-ой, - відмахнулася Лісаф'я, - можна подумати я прямо нерозв'язне завдання підкинула.

- Розв’язне, але ти наступного разу не кричи так, - уже миролюбніше відповів Якуб. - Я вже думав за повитухою бігти.

- Ну ні, - насупила брови жінка, - поки Кривду не проженемо, жодних пологів!

- Прекрас-сно, - хмикнув Баюн, - хоч би с-с цим рос-сібралися. Так, а богатиря нам як знайти?

- Зазвичай вони самі приходять під час біди, - пояснив Орест. - У нас  повно оповідань, у яких розповідається,  як у найважчі дні з'являлися молодці-силачі. Найчастіше на міцному коні, з чарівною зброєю і могутньою силою.

- Але як вони знали, що потрібна допомога? – спантеличилася Ярослава.

- Земля чутками повнилася, - знизав плечима чугайстер.

- Не наш-ш варіант, - відмахнувся Баюн. - Нам не мош-шна рос-скривати с-секрет с-сникнення Ягініш-шни. Вс-сюди потрібна с-суцільна таємниця.

Раптом на печі почулася тиха метушня, через що з клітки сповзло покривало. Останні пару днів у Ярослави не було часу займатися Путизаром, тому коли дівчина побачила волхва, то не повірила своїм очам. Пташеня жар-птиці зараз більше нагадувало обскубаного курча - половина пір'я випала, а ті, що залишилися, потьмяніли й висохли, наче пергамент.

— Такі ви недолугі, — зітхнув волхв. - Я завжди думав: «Як Ягинішні легко в Чароборі. Землі довкола неймовірно плідні, у помічниках чарівний компаньйон, молодий лісовик, а лукаві свою Хранительку просто обожнюють. Це не робота, а суцільна казка! Варто лише пальцями клацнути, як усі збіжаться та як допоможуть гуртом». А тепер бачу.

- Що бачиш? – поцікавився Якуб.

- Бачу, що вона вас усіх спрямовувала та надихала. Ви ж, як кошенята сліпі без неї. Мечетеся з боку в бік, тикаєтеся носами в глухий кут, безпорадно шукаєте, - буркнув Путизар. - Вмикайте нарешті свої світлі голови і дійте! А то так і померти недовго, поки ви з думками зберетеся.

- Ох і бурчиш ти останнім часом, - зітхнув домовик. - Над мірою. Взяв би та запропонував щось тямуще.

- Та будь ласка, - пирхнуло пташеня. – Якщо вам треба знайти богатиря, то візьміть і знайдіть його!

Інші присутні дружно переглянулись і скривилися. Отак допоміг, нічого не скажеш. Раптом з порога почувся чоловічий голос:

- Багатир потрібен?

***

Варвара старанно крутила педалі велосипеда і, якщо чесно, їхала «куди очі дивляться». Спочатку вона думала відвідати пляж, але в передзахідних променях він здався не таким вже й підходящим місцем для виплеску емоцій. Тому, кинувши велосипед на березі, відьма дістала з рогоза старий човен батька і переправилася на протилежний бік річки. Пожбурлявши найбільші камінці, Варвара знищила ціпком ще з десяток очеретів і нарешті сіла на невелику колоду.

- Та щоб провалилася ця Васька! - зло вигукнула відьма і вже збиралася знову скочити на ноги, як почула плескіт води.

Неподалік на берег вибрався рудий пес. Обтрусившись від водоростей і води, він попрямував до Варвари і радісно завиляв хвостом.

- Нарешті я тебе-у наздогнав, - зі звичним завиванням промовив гість. Мабуть, його вовчий акцент губився лише у вигляді людини. – А ти швидко їздиш.

- Чого тобі? – абсолютно непривітно озвалася відьма. - Провалюй!

Натомість Малий бадьорим підтюпцем наблизився до Варвари і сів поруч, виваливши м'ясистий язик. Вовкулак деякий час покірно мовчав і за компанію спостерігав, як далеко сідає сонце. Чим нижче опускалося світило, тим насиченішим ставали його промені, зрештою перетворившись на помаранчеву пелену. Яскраво засяявши на водній гладі, сонце висвітлило трійцю русалок, що виринули помилуватися заходом сонця. Помітивши Варвару, підводні мешканки одразу ж поспішили втекти. Тому до сутінків тишу вечірньої зорі турбували тільки птахи.

- Ну і довго ти ще тут маячити будеш? – зітхнула відьма, зиркнувши на свого непроханого супутника. У темряві його зелені очі виблискували яскравіше, ніж звичайно.

- Заважаю-у сердитись? – невинно поцікавився Малий.

- Блохи твої надто голосно стрибають!

- Непра-а-уда, - очі вовкулака смішно округлилися. – Немає у мене бліх.

Малий про всяк випадок підняв передню лапу і уважно до неї придивився. Бліх очікувано не було. А ось співрозмовниця, здається, трохи повеселішала через таку простодушність, але все ще старанно намагалася це приховати.

- Тебе-у теж у ЄНОТ не прийняли?

- Що означає «теж»? - відповіла питанням на запитання Варвара.

- Завжди-у хотів навчатися на Оборотництві. Тільки вміти з вовка-а-у в собаку недостатньо, - засмучено пояснив Малий і спробував згадати: - Як мені тоді в листі написа-а-ли?

- «У вашому простому напрямку дуже великий конкурс. Придбайте більш видатні таланти», - відьма легко процитувала завчену фразу. – Тричі отримувала такий лист.

- Оу, - здивувався вовкулак. – А ти наполеглива. Я після першої відмови-у здався.