Розділ 17

Поки в Чароборі настало затишшя, на болоті гриміла злісна лайка. Не знайшлося такого навія, який зараз ризикнув би показатися на очі розлюченій чаклунці. Одному Мокляку доводилося мовчки слухати повелительку і покірно кивати в такт кожному слову.

- Що за злий рок смикнув мене взяти собі цю нездару в учениці? - Кривда нервово ходила з одного кінця острівця до іншого, витоптуючи з моху доріжку.

Болотнику, звичайно ж, хотілося нагадати, що мох-то не простий, а заморський і віддав навій за нього цілий статок, але… Одне невірне «ба» і бовтатися йому на найвищій сосні. Ні, потерпить. Мох мохом, а зябра дорожчі.

- Вона ж на Сонцестоянні така наївна була! Така покірна. Я нею крутила, як хотіла. Звідки ж у ній зараз цей бунтарський дух? Вона мені стільки планів перепсувала! Погане дівчисько!

- Вона ж ба, як краще хотіла, - тихо квакнув болотник. - Вислужитися намагалася. Ваша ба похвала дорогого коштує.

- Ти зовсім здурів, так? Дурна твоя голова! Вона забрала у Забави чари, а користуватися ними нема кому. Розумієш ти чи ні? Тільки русалка тепер може допомогти знайти записи Путизара.

- А якщо ба з Тропки когось на наш бік перетягнути? – запропонував Мокляк.

- Нема чого їм запропонувати, - відмахнулася Кривда і важко завалилася на корч. Той служив їй подобою трону. А здалеку так взагалі виглядав величезним павуком. Жах. – Цій хоча б життя брата можна було продати. А що їм? Батько Водяний русалкам своїм і так все на блюдечку подає.

– А одного ба дати не може, – хитро посміхнувся своїм зубастим ротом болотник. – Подружку їх – Озару.

- Це та, що вербою над річкою стоїть? – пригадала Кривда.

- Вона сама ба, - старанно закивав болотник. - Вони ж її, ба що сестру рідну люблять. Пообіцяй, що повернеш в обмін на допомогу.

Але чаклунка, здавалося, вже не особливо прислухалася до промови підданого. Вона розслаблено розвалилася на троні і навіть посміхнулася. Лукаво так - вишкіривши криві гострі ікла і спрямувавши невидимий погляд в далечінь.

- Не такий ти вже й дурний, - за хвилин десять сказала Кривда. - Навіщо мені трійця, віддана Ягинішні, якщо я можу обзавестися своєю русалкою?

- Варвару ба втопиш? – Мокляку не вдалося приховати радощів від такого задуму. Його зябра в передчутті помсти затремтіли.

- Беру свої слова про твій розум назад, - скривилася чаклунка. – Якщо відьма спромоглася розірвати мою прив'язку, то не варто з нею і тягатися. Мабуть, все ж таки сила їй від бабки у спадок перейшла. Опиратиметься дівка, а Чорнобога поруч немає, щоб наказав їй мені коритися. Ні, її просто позбутися треба.

- А може ... - знову загорівся думкою навій.

- Я СКАЗАЛА ПОЗБУТИСЯ! – чаклунка гаркнула з такою злістю, що болотник упав ниць на мох і почав кланятися, вимолюючи прощення за свою зухвалість. Поспостерігавши за поданням, Кривда вже спокійно промовила: - Але про все розкажу завтра. А тепер у опочивальню час мені. Втомилася щось. Я через цю дуринду Ваську стільки злиднів втратила. Мені тепер треба чекати, поки молодняк зміцніє, а сили потрібні вже зараз. Розумієш?

- Звичайно ба, пані, - продовжував кланятися Мокляк. - А давай я ба тобі м'ясця накрию? Сьогодні ба такого хухлика вгодованого зловили, перетинки оближеш!

- Неси, - наказово махнула кістлявою рукою Кривда і зникла під болотяною гладдю.

Навію ж довелося спритно схопитися на лускаті лапи і миттєво скликати болотяний народець – темна пані не любить чекати.

***

Баюн нервово ходив уздовж кованої огорожі. Господар двору – дядько Коля – пішов у своїх справах ще годину тому. Відразу після нього, посварившись, розбіглися по селищі Олеся та Олег. Але кото-дракон з самого світанку чекав на іншу мешканку будинку – Василину.

Вночі він встиг злітати на Сов’ятню і заплатив цілу купу грошей, щоб додзвонитися до потрібної йому лицедійки. Благо сови приймали листи та з'єднання цілодобово. Та й якби не Берізка, Баюн не вклався б у такі короткі терміни, а нині кожна хвилина на рахунку. Мітла зараз ховалась у найближчих чагарниках і сердито бурчала – спочатку Рисянка та Малий подряпали їй усе древко, а потім ще й Баюн додав своїми драконячими пазурами. Жодного сумління! Кото-дракон пообіцяв, що випише для мітли дорогий лак та гарну стрічку на стяжку лозин. Після таких слів Берізка почала бурчати не так сердито, але явно однією стрічкою лицедію не відбутися.

У сусідньому дворі теж піднялася метушня – Ковальови приймали в гості цілу ватагу хлопців. Точно! Сьогодні ж Перунів день! Баюн роздратовано застогнав - як же він забув? Нині хлопці вшановують бога-громовержця та вітають нового ватажка – Матвія. Лихо в тому, що їм треба йти в ліс на кілька днів. Може, не підуть з огляду на нічну бурю? Але, побачивши запал присутніх, Баюн засумнівався у правильності своїх надій.

Вхідні двері рипнули- і на порозі з'явилася Василина. Спочатку дівчина мляво потяглася і спробувала заплести рідке волосся в кіски, але від чогось засмучено зітхнула і сіла на сходах.

Баюн тим часом зайняв найвигіднішу позицію – вмостився на стовпі під променями ранкового сонця. Він чудово знав, як блищить його чорна луска у денному світлі – Васька явно охне. Але ось минула хвилина, потім дві, а дівчина так само сумно сиділа на сходах, поглинута своїми роздумами. Зрештою кото-дракон не витримав і голосно кашлянув. Здригнувшись, Василина повернулася до паркану і, на радість Баюну, здивовано округлила очі.