Розділ 16

І справді, за поваленим стволом виявився кам'яний виступ, і Орест в людській подобі з усіх сил тримався за його край. Як чоловікові вдалося уникнути всіх хвиль і бурелому, залишалося загадкою.

Не зволікаючи й хвилини, Ярослава кинулася до чугайстра, але відьма відразу зловила її за рукав:

- Зовсім дурна? Тебе ж знесе!

- Я проберуся тим каменем, - спробувала відмахнутися дівчина і вказала багато лівіше.

Там, між вируючим потоком і вцілілою кромкою лісу, виднілася низка валунів, що примикали до виступу.

- Навіть не думай! – стояла на своєму Варвара.

Ще раз оглянувши місце, Ярослава зрозуміла, що має на увазі відьма. Вкрите мохом каміння було всипане гілками і, напевно, слизькими від води. Один невірний крок- і безодня з легкістю поглине дівчину. До Ярослави в голову тут же постукали непрохані думки: навіть якщо Орест не вибереться, він перетвориться на щось інше, відродить свій дух у лукавому. Або перетвориться на той самий камінь, поки його хтось не розчарує. А Ярослава... Ярослава тут гостя з людської частини Трисвіту. Їй доля приготована звичайнісінька…

Дівчина так і стояла б, балансуючи між страхом і рішучістю, але стихія чітко дала зрозуміти, що вибір потрібно зробити негайно. Черговий спалах пронизав небо, а вогненна стріла вдарила у найближчу ялинку. Та так, що гілки лавиною обсипалися Оресту на голову. Злякавшись, що чоловік не втримається, Ярослава вивернулася з рук відьми і помчала до друга.

- Стій, ненормальна! – сердито вигукнула Варвара.

Але дівчина тільки додала швидкості, і, сама дивуючись своїм словам, вигукнула:

- Я – богатирша!

Камені справді виявилися неймовірно слизькими. А ще гострими. Ярослава встигла подряпати долоні та розірвати у деяких місцях джинси. Та й кеди, як взуття, виявилися зовсім непридатними для скелелазіння під час бурі. З кожним кроком витівка здавалася все безглуздішою. Бачачи, як Орест з останніх сил чіпляється за виступ і весь час ухиляється від хвиль, дівчина намагалася прискорити крок, що виявилося її головною помилкою. Ярослава просто не втрималася і полетіла у воду.

На щастя, політ виявився недовгим – чіпка долоня Варвари вчасно схопила дівчину за руку і втримала від зустрічі з бурхливим потоком. Почекавши поки Ярослава набуде рівноваги, відьма невдоволено вилаялася:

- Якщо ти, ненормальна, загинеш, спишуть на мене! Тож давай під ноги дивись і тупай швидше!

Вдячно посміхнувшись, дівчина продовжила шлях і невдовзі вони з Варварою вже тяглися до рук чугайстра. Так-сяк схопити його вдалося, але витягнути нагору дівчатам не вистачило сили. Як не намагалися рятівниці, а все безрезультатно. Відьма знову лаялася про нерозсудливість витівки, а Ярослава жваво намагалася переконати Ореста, що все буде добре.

- Треба було не слухати мене і йти на зачаровану стежку, - раптом похмуро промовила відьма.

- До Кривди в зуби? – пирхнув чоловік, відплюючись від чергової хвилі. - Я взагалі-то Ягинішніі вас оберігати обіцяв, а не згодовувати всяким чаклункам.

Варвара хотіла щось заперечити, але Ярослава перервала її, тицьнувши пальцем у грозове небо. Перемагаючи вітер та пориви дощу, над кронами летіла мітла.

- Це ж Берізка! - радісно ахнула дівчина і щосили закричала: - Ми тут! Сюди!

- Мітлу я бачу, але ось що це за чудовисько на ній? - недовірливо скривилася відьма, вдивляючись у нерівний силует на помелі.

По окрузі рознеслося уривчасте виття, після чого небо висвітлила чергова блискавка. Коли у світлі спалаху вдалося розглянути вершників, подив не мав межі. Це виявилися Рисянка та Малий. Якщо арисі вдавалося за допомогою пазурів міцно триматися за держак, то вовколаці доводилося несолодко. Його лапи весь час зісковзували, а тулуб ніяк не міг утримати рівновагу. Єдине, що залишалося Малому, так це хапатися зубами і намагатися не впасти з держака. Радо завивши, коли побачив дівчат, вовколак знову перевісився вниз і поспішив міцно вгризтися в мітлу.

Берізка різко спікувала до кам'яного виступу, але так і не змогла підлетіти - близькі дерева зі скрипом нахилилися і плюхнулися в потік, що вирував. Величезна хвиля накрила трійцю з головою. Крики, виття та гроза змішалися воєдино. Ярослава навіть не зрозуміла, як зуміла виринути й ухопитися за Берізку, що літала поруч. Щось під водою стиснуло руку дівчини і та, що є сил, смикнула тягар до себе. На поверхню випливла Варвара. Відплюючись від води, вона уривчасто промовила:

- Тримаю його, - і кивнула під воду.

Підтягнувши Варвару до мітли, Ярослава дала їй можливість вчепитися в держак, а сама, тепер вільною рукою, допомогла чугайстру спливти на поверхню. Берізка небезпечно нахилилася під вагою і черпнула носом хвилю.

- Мітла не витримає, - з жахом усвідомила відьма.

Наче на підтвердження її слів, вітер з новою силою хльоснув дощем, і чергова хвиля підбила Берізку. Щоб не впасти у воду, мітлі довелося різко рвонути вгору, ризикуючи скинути трійцю. Ярослава та Варвара змогли втриматися за держак, а ось Орест, підхоплений буреломом, вислизнув із рук рятівниць. Гучний схлип дівчат перекрило виття Малого:

- Дядько-а-у-у!

Не гаючи жодної секунди, вовколак зістрибнув з мітли і плюхнувся у воду. Ярослава готова була присягнутися, що перед тим, як молодого вовка проковтнув потік, він встиг перекинутися в повітрі і обернутися. Жаль, дівчина не побачила в кого.