Розділ 15

Коли три летючі змії підлітали до Тропки, гроза вже встигла розігратися не на жарт. Ярослава намагалася пояснити Алмазу, що в таку погоду русалка навряд чи вийде зі свого притулку, але чоловік не хотів слухати жодних відмовок – йому потрібен був результат.

Здійснити посадку вдалося далеко не з першого разу – зміїв весь час здувало шквальним вітром. Одного разу Ярославу мало не вибило із сідла. На щастя, Алмаз вчасно перехопив її за комір куртки і, як кошеня, посадив назад на спину звіра.

- Та ви знущаєтесь, - злякано прошепотіла дівчина. - Відвезіть мене додому! Це ж небезпечно!

- Дивно, - хмикнув кам'яний чоловік, зосереджено намагаючись здійснити посадку, - у наших краях «дякую» кажуть інакше.

- Дійсно! Ось так красно дякую! – розлючено пирхнула Ярослава.

Дівчина розуміла, що не надто ввічлива, але страх висоти ніхто не скасовував. Це крім того, що її змушують підставити невинну русалку і полощуть під зливою. Холодною, між іншим. З іншого боку, Алмаз завжди був чемний і навіть співчутливий. Відмовляти йому було незручно, адже недаремно він з товаришами пустився у дорогу серед ночі. Ще й у сусіднє царство.

Як високо злетів змій, Ярослава зрозуміла тільки тоді, коли той почав пікірувати вниз. Луската тварина покірно склала крила і каменем падала слідом за дощем. Дівчина вже готова була завищати, як біля самої землі змій розправив крила і, прооравши задніми лапами берег, нарешті приземлився. Незабаром поруч примостилися і два інші. Поки Ярослава тремтячими кінцівками сповзала на мокрий пісок, Варвара бадьоро вислизнула з сідла й затараторила:

- Давай швидше клич свою дурну русалку і назад полетимо! Це ж так чудово! У-ух!

Дівчина не впізнавала свою знайому - стільки беззлобного запалу в ній не було зроду. Хоча й привід, звичайно, теж надзвичайний.

Тим часом Світловір підійшов до Алмаза і тихо промовив:

- Назад її Лютий повезе.

– Це чому? – щиро здивувався чоловік.

- Та вона ж зовсім безстрашна! – обурився хлопець. – Я поки летів сюди мало не посивів. У сідлі смикається, за луку не тримається, вічно звішується вниз на щось подивитись. А знаєш, що вона сказала, коли в нас блискавка ледь не потрапила? "Давай ще раз і ближче"!

Алмаз у відповідь лише розсміявся. Ярослава теж посміхнулася б разом з ним, якби всі її кінцівки зараз не тремтіли врізнобіч. І звідки у Варвари такі дикі пристрасті? На вигляд же нормальна капосна відьма, а виявляється запекла екстремалка!

- Панночко, ви б швидше, - похмуро промовив Лютий. – Погода далі тільки гірша буде. А нам ще назад вас везти.

- Не треба назад, - знесилено простогнала Ярослава, але розуміла, що справді немає сенсу просто так мокнути під грозою.

Проводячи поглядом зміїв, що вальяжно пішли ховатися в ліс, дівчина натрапила на Ореста. Той у вигляді вовка ховався в кущах і підбадьорливо підморгнув Ярославі. Раптом дівчина зрозуміла, що з усіх присутніх залишилися тільки вона і Варвара.

Зібравшись із духом, Ярослава підійшла до краю бурхливої річки і голосно покликала:

- Забава! Забава, з’явися.

Вітер шумів настільки сильно, що голос просто зносило вдалину по воді. Ярослава спробувала ще раз, але явно програвала стихії. Тоді на допомогу їй прийшла відьма. Разом їхні голоси звучали набагато голосніше та впевненіше. За кілька хвилин дівчата зрозуміли, що з берега їм не докричатися. Довелося увійти в річку до самого пояса. На щастя, вода виявилася теплою. Вкотре покликавши Забаву, дівчата нарешті побачили на дні блідий дівочий силует, а незабаром він сплив на поверхню. Але це виявилася зовсім не Забава.

- Зовсім з глузду з'їхали??? - обурено вимовила постать.

Нею виявилася Аїра. З-за бурі волосся русалки сплуталося і весь час норовило закрити обличчя, раз у раз серед пасм ковзали водорості, шльопаючись у бурхливу річку. Нарешті абияк прибравши волосся з очей, Аїра розглянула гостей і здивовано підняла брови.

- Ярослава? Варвара?

- Нам із Забавою треба поговорити. Терміново, - несміливо вимовила дівчина, намагаючись перекричати свист вітру.

- Жодних розмов, - хитнула головою русалка. - Мене Батько Водяний залишив за головну, я не дозволю нікому в таку негоду спливати на поверхню.

– Це дуже важливо, – знову заговорила Ярослава. - Нам без неї не впоратися. Усього на хвилину.

Побачивши, що Аїра і не збирається виконувати прохання дівчини, Варвара грубо пригрозила:

- Чи давно п'явок із патлів своїх вичісували?

У відповідь Аїра ображено підібгала губи і, злісно блиснувши очима, зникла під бурхливою водою. Але відразу ж виринула, сказала «чекайте» і поспішила на дно.

Якийсь час нічого не відбувалося, лише гроза розносила округу на тріски. Ярославі згадалося, як одного літа вони з Мариною і Тимуром пішли на приїжджу виставку стихійних лих. Гідом виявився бадьорий дідок, на вигляд не менше років ста. Він наполегливо доводив, що вчені помиляються і блискавка двічі на одне місце не б'є. Чого Ярославі це згадалося? Просто поки вони чекали на Забаву, на протилежному березі блискавка геть-чисто знищила височенну тополю. Так-так, ударивши в неї двічі. Вивела дівчину із заціпеніння поява русалки.