Розділ 13

- Я не зрозуміла, а звідки стільки книжок? - Ярослава ошелешено дивилася на заповнену до країв скриню.

Ту акуратно поставили біля стіни, так що відразу і не звернеш на неї увагу. А на першу вимогу ось і пред'явили.

- Ну, я так подумав, - гордо повідомив Баюн, - що без Ягинішни тобі туго порядки в Чароборі наводити, от і зробив невелику виписку з бібліотеки УВК через чаронет. А дещо ми тут знайшли.

Ярослава схилилася над зібранням книг, сувоїв та карт. «Хронології Чаробора», «Стежини та шляхи Перехрестя трьох світів», «Роль богів і старожитностей у чаклунстві людей», «Карта Трисвіту I епохи», «Перекази про ратні подвиги», «Історія Роздоріжжя». Останнє, між іншим, було написане від руки на довгому сувої. Мабуть, робота Ягинішни. Так, список літератури вражав. Але!

- Мені все це належить прочитати самій? – обличчя Ярослави здивовано витяглося.

- Звичайно я тобі допоможу, - пирхнув у відповідь кіт, але відразу ж лукаво додав, - але в мене лапи, сама розумієш.

Дівчина перевела нещасний погляд на домовика. Добре, що  той відпиратися не став і запевнив у своїй допомозі. Навіть Путизар благородно запропонував посприяти читанню, якщо хтось перевертатиме йому сторінки. Рисянку та Малого така доля обійшла стороною, і вони щасливо помчали у двір ганятися за метеликами.

Час невблаганно наближався до світанку, коли Ярослава сонно позіхаючи промовила:

- «Історія Роздоріжжя»- річ, звичайно, цікава, але про криницю там мало. Тим більше, що на момент, коли молода Яга Ягиня прийшла рятувати Чаробор від Чорнобога, тут уже стояли будинки у вигляді невеликого хутора. І, так, колодязь теж уже був. Ягинішна спочатку партизанськими вилазками вимотувала чаклунську нечисть, а потім їй на допомогу прийшов Витязь.

- М-м-м, - загальмовано відповів Баюн, - це той, який перший силач у Яві та батько всіх богатирів?

- Так, - підтвердила дівчина. - Загалом врятували вони Чаробор і таке інше. А про попередню історію Роздоріжжя лише пару слів і то в чисто побутовому ключі.

В інших книжках теж не виявилося надто корисної інформації. Тому, як тільки перші промені сонця ковзнули у вікна хати, мешканці вирушили на довгоочікуваний відпочинок.

Тим часом події у селищі набували все менш невинного характеру.

З самого ранку Варвара осідлала велосипед і відвідала Лукав'є поле. Дівчина сподівалася знайти там хоч якусь підказку щодо Івара, але нічого, крім дрібного сміття, відшукати не вдалося. Варвара навіть прийшла, щоб поговорити з русалками, але ті, як завжди, нічого не знали. Вже дорогою назад дівчина зіткнулася з Олесею та Олегом – родичами Василини. Ті мали відсторонений і навіть стомлений вигляд. На привітання відповіли мляво і одразу ж продовжили свій шлях. В голову Варвари закралося неймовірне припущення: а якщо невідомий чаклун — це саме Василина? Варіант був зовсім слабенький, але це залишалося останньою соломинкою, за яку варто було вхопитися. Не гаючи часу, відьма поспішила до будинку знайомої. Але Василину вдалося знайти в абсолютно несподіваному місці - майстерні Матвія.

- Та в мене і так справ безліч, - непривітно відрізав хлопець.

– І що? Я ж тобі гроші плачу, - хамила у відповідь Василина.

"Це за що вона йому платить? - здивувалася Варвара. – Після Сонцестояння ноги її тут не було».

- Ні, не платиш, бо я відмовляюся брати твоє замовлення, - Матвій раптово підвищив голос.

Така поведінка братові була невластивою. Варвара навіть подумала втрутитися у розмову, як хлопець продовжив:

- У мене седан стоїть розібраний. Між іншим, твої родичі постаралися!

– Тоді я Івара попрошу. Він мені вже точно не відмовить.

І сказано це було таким самовпевненим голосом, що Варвара не витримала і увійшла до майстерні, даючи про себе знати одним лише словом:

- Відмовить.

Василина спішно знизала плечима і вийшла, але насамкінець та-а-ак усміхнулася. Відьма чудово знала цю усмішку під назвою «я знаю більше за тебе і вже встигла зробити гидоту». Сама неодноразово використовувала. Але щоб Василина…

- Чого вона хотіла? - поцікавилася дівчина у брата.

- Твоя подружка, піди спитай! - огризнувся Матвій, а потім зовсім зло відкинув гаражний рушник і пішов у будинок.

Варвара хотіла було знайти Івара, але виявилось, що той сьогодні навіть не прийшов. Дівчина взагалі не розуміла, що відбувається, тож поспішила до хлопця. Той зранку валявся в ліжку, а головне не хотів нікого бачити і буквально випровадив дівчину геть. Поговоривши з дідом Данилом, Варвара не дізналася нічого корисного: у Івара не було ні жару, ні слабкості, ні якихось інших ознак хвороби. Просто він відмовився виходити з кімнати і співав якийсь хитромудрий мотив.

- Наспівував? – перепитала приголомшена Варвара.

- Ну, - дід спантеличено почухав сиву голову, - швидше муркотів собі під ніс. Але  що не зайду до онука, то він одне й те саме співає. Одне й те саме.

- А миші? – схаменулась дівчина. - Миші у вас з'явилися?

- Чур тебе, Варюсю, - відмахнувся дід Данило. – Наша Мурка жодної не пропустить. Сьогодні вранці якраз спіймала мишку. Ну чи землерийку. Не знаю, бо вона дивна якась. Я її в саду від лиха подалі і прикопав. Під калиною.