Розділ 11

Спустившись у трапезну залу, дівчина замовила собі міцний чай і пиріг, чоловік же відмовився від будь-яких пропозицій корчмаря.

Помітивши пильний погляд Ярослави, Алмаз сухо поцікавився:

– Щось не так?

- Ой, ні, - зам'ялася співрозмовниця. – Все добре.

- Запитуй, раз уже нам найближчі   годину-дві чекати кота, - наполягав співрозмовник, сідаючи за столик у найдальшому кутку.

Ярослава спочатку подумала, що з її боку неввічливо розпитувати чоловіка, але з іншого… Це набагато краще, ніж залишатися в незнанні або знаходити крихти в 3Де. Зібравшись із духом, дівчина таки запитала:

- А ви навіть воду не п'єте?

– «Ми»- це хто? – обличчя чоловіка вперше змінило вираз із байдужості на зацікавленість.

- Ну, саме ВИ, - Ярослава розмито махнула убік співрозмовника.

- Гм, здається, я зрозумів, - хмикнув Алмаз. - Є у вас людей звичка незнайомців на "ви" величати. А навіщо тобі мої гастрономічні уподобання?

- Ну, ви… тобто ти ж кам'яна людина…

- Розказали вже, - зітхнув чоловік, - але я не здивований. Ні, Ярославо, я п'ю рідини. І навіть їм їжу. Але скоріше для задоволення.

Знову пауза. Дівчина мляво колупалася виделкою в пирозі, Алмаз же гіпнотизував вікно. Слід зазначити, що на вулиці час від часу снували перехожі. Хтось заливисто реготав, якісь пари  мило розмовляли , бували й такі, що намагалися крадькома проскочити повз ліхтарні плями світла. Ярослава зловила себе на думці, що вкотре важко зітхає. Це зауважив і чоловік.

- Хочеш розповім трохи про Пустошшя?

Здивувавшись такій несподіваній щедрості, дівчина змогла лише мовчки кивнути.

- Що б тобі хотілося знати?

- Ну-у… - розгубилася Ярослава. - Пустошшя сильно відрізняється від Чаробора? Лісами там, мешканцями.

- Так, - кивнув Алмаз. – Територія у нас скеляста, є, звичайно, рівнини, але без родючих земель. Так що  або дикі ліси на схилах скель, або пустирі з убогою рослинністю. Річок та озер мало, хіба що у найвищих горах. Тому, наприклад, і русалок ми не маємо. Тільки біля моря, але ті з води не виходять – у них же хвости. Замість лісовика у нас гірські духи всім заправляють. До речі, дуже багато звірів диких, як у вас: рисі, лисиці, вовки, олені та інші. Через це і перевертнів багато.

– А хто це такі? - запитала дівчина.

- Як ваш чугайстер. У ньому живе дві іпостасі – вовк та людина. А перевертнем може бути хто завгодно. Наприклад, злидень, який вміє обернутися на змія чи пацюка. Там немає обов'язкової зв'язки "людина-тварина", як у вовкулак. Дар обертатися є, а в кого- це вже справа навичок.

– А хто ще є? - Ярослава із захопленням слухала розповідь Алмаза і навіть не помітила, як корчмар приніс їй новий кухоль чаю.

- Ще? - співбесідник замислився. - Навйого народця у нас багато, берегині люблять до весни прилітати, вогняні змії теж літають, але до осені.

– А люди? – поцікавилася дівчина.

– Людей мало, – чесно відповів чоловік. – Здебільшого майстри кам'яних справ та їхні сім'ї. Зрідка чарівники з учнями на кілька років приїжджають, але залишаються лише одиниці. Наш край, як би так пояснити ... Слово у вас було схоже, - Алмаз замовк на кілька секунд і потер підборіддя. - Промисловий, ось! Чарівної сили в нас невеличкі крихти залишилися, тож цікаве Пустошшя тільки з метою видобутку підземних скарбів. Натомість у нас дволиких багато.

– А це ще хто такі?

- Ми їх жартома дволикими називаємо, - хмикнув Алмаз. - Характер у них, що в людській подобі, що в тваринній найнеприємніший. Вони нащадки перших народів. Займали в давнину всі території. Коли стало зрозуміло, що самостійно їм не вижити, найдавніші об'єдналися з людьми.

- Перевертні, виходить, чи вовкулаки? - уточнила дівчина і згадала Ореста.

- Ні, - мотнув головою співрозмовник, - там все серйозніше. Волкулаки- це лише вовки. І перевертнів дволикі не люблять - аж надто пишаються своєю іпостассю. Важко пояснити, хто вони.

Ярославі згадалися всі сучасні фільми про чарівних чудовиськ, клани древніх та обраних дівчат. Може, сценаристи, як і вона, побували у Тремир'ї та принесли звідси сюжет? А що? Цілком правдоподібно звучить.

Алмаз тим часом продовжував:

- То це я до чого. Дволикі найбільше в Відьмограді живуть і в Зазим'ї, правда Пустошшя теж останнім часом облюбували. Але головне в тому, що вони якраз і були основними замовниками Путизара. Навіть розслідування своє проводили після його смерті.

- І? - стрепенулась дівчина.

- І нічого, - розвів руками чоловік. - Як у воду канув.

- Ха! – пирхнула Ярослава.

- Що "ха"?

- Ну, - похнюпилася співрозмовниця, - враховуючи, що Путизара втопили, порівняння вийшло влучне.

- Ха! – цього разу не втримався вже Алмаз. Справді, каламбур вдалий. - Стривай, а ти звідки знаєш? Офіційна версія, що він сам потонув.

- У нас нова русалка оселилася, каже, знала волхва. А після його вбивства втекла звідти.