Розділ 10

- Ні, ні і ще раз ні! - Ярослава схрестила руки на грудях, усім своїм виглядом показуючи незгоду з витівкою Баюна.

- А я тобі знову повторюю: тягни сюди мітлу - будеш вчитися літати.

- Не буду!

- Будеш.

- Не буду!

- Будеш.

Малий тужливо завив, але це анітрохи не завадило суперечкам. Він навіть спробував встрявати в розмову, але Якуб порадив не лізти, бо ще крайнім зроблять.

- Та чого ти впираєшся? – здивовано пирхав кіт. - В Аззі ж літала!

- Аґґа - це ступа, - відповіла дівчина. – Там бодай бортики є. А на мітлі що? Ремені безпеки? Або хоча б стремена які? Ось то й воно, що нічого немає! А якщо впаду?

- Ну так і не падай, - глузуючи промовив кіт.

- Ох ти ж голова волохата, - зрештою не витримав домовик. - Літати вона боїться, розумієш? Це в тебе дев'ять життів та чародійський ресурс. А вона проста смертна!

- Вісім, - навіщось виправив Баюн.

- Що вісім? – не зрозумів Якуб.

- Життів не дев'ять, а вісім уже, - невдоволено пояснив кіт. – Кому кажу – неси мітлу! Поки у дворі політаєш, над землею. А в повітрі я з тобою буду, тож не впадеш.

Ярослава з благанням в очах подивилася на домового, але той лише важко зітхнув і, на диво, погодився з котом:

- Якби не Путизара рятувати треба було, то не пустив би. От чесне домовицьке слово: не пустив би! А так… Хто ж йому бідолашному допоможе, крім нас?

І знають на що тиснути – на совість! Розуміючи, що цю битву вона програла, дівчина засмучено опустила руки і попленталася до будинку. Мітла, як завжди, стояла в кутку біля передбанника. Артефакт проводив там весь свій вільний час, зрідка лише вилітаючи розім'ятись вечорами і то недалеко. Після повернення помело зазвичай лягало до Ярослави на коліна, і та перебирала йому пруття, вишукуючи сміття, що застрягло.

Задумливо погладивши древко мітли, дівчина раптом поцікавилася:

- Слухай, а в тебе є ім'я?

- Уру, - коротко відповіло помело.

Це означало "ні". Ярослава напрочуд легко розуміла артефакт. Не мову, звичайно, а саме інтонацію. А ще настрій та емоції.

- А хочеш я дам тобі ім'я? – знову спитала Ярослава.

- Урру , - задоволено відповіла мітла, що означало «так».

Присівши на лаву, дівчина задумалася і почала перебирати різні імена та прізвиська. Але на все артефакт реагував коротким незадоволеним « уру ». Блискавка не подобається, Стрибога надто пафосно, Швидка надто просто, Літавка теж не підходить, і так з усіма. Поки Ярослава не помітила, що мітла тицяє у бік самотнього дерева, що виднілося у вікні.

- Березкою хочеш бути? – уточнила дівчина.

Артефакт радісно заметушився, а з світлиці почулося невдоволене від Баюна:

- Ну ви там ще довго у відгадайку грати будете?

Ярославі нічого не залишилося, як прихопити Березку та вийти надвір.

Здавалося б, що може бути простіше, ніж сісти на мітлу? А ось нічого подібного! Як не крутилася дівчина, а результат її не влаштовував: перекинеш ногу - хитаєшся, стиснеш коліна - давить, сядеш боком - завалює назад. У результаті Ярославі вдалося сісти тільки за допомогою Березки – як тільки дівчина вибирала більш-менш правильну позицію, мітла задоволено говорила « урру ». Через пів години криків і ахів Ярослава таки злетіла. Навіть більше, вона змогла зробити повноцінний виток навколо хати.

Так і пройшов весь ранок на чародійському дворищі. Ближче до полудня, як тільки дівчина набула впевненості у своїх літальних здібностях, Баюн поспішив заявити:

- А тепер на Лису гору!

І от біда: Ярославі нічого не залишалося, як тепліше одягнутись, натягнути авіаторські окуляри і вирушити у потрібному напрямку. Вчений кіт, як і обіцяв, полетів разом із нею. Зараз він знаходився у своєму звичайному вигляді, але як тільки вони приземляться, Баюну потрібно буде розіграти цілу виставу. План, чесно кажучи, Ярославі не подобався. По-перше, тому що їй довелося летіти до чарівної столиці. Так, так, як у царств були свої столиці, так і у чарівних ділянок було таке місце. По-друге, якщо Ярославу хоч хтось там впізнає, то можуть поповзти чутки про Ягинішну. А по-третє, дівчині просто було страшно. Спочатку треба не впасти з мітли, потім пролетіти зачароване охоронне поле, а потім взагалі знайти і вкрасти Жар-птицю. Так, саме вкрасти, бо зазначеної в листі суми, у три тисячі золотих, Чаробору повік не назбирати.

На диво, поки що все йшло добре. Долетіли швидко і навіть без спроб впасти з висоти пташиного польоту. На охоронному посту їх також пропустили без проблем – Баюна впізнали навіть без документів. А на супутницю, яку він представив як ученицю, просто махнули рукою. А ось приземлення вийшло не дуже м'яким. На щастя, Берізка вибрала закуток, де хтось викинув старий матрац. Брудний, запорошений, але досить м'який, щоб туди звалилися кіт, дівчина та мітла.

- Мде-е-е , - скривився Баюн, - літун ти так собі.

- Хто б казав, - не втрималася від шпильки Ярослава. - Ти минулого разу взагалі мітлу зламав.