Розділ 9

Лиса гора, як завжди, вирувала життям. То тут, то там кричали зазивали, над головою весь час снували літальні артефакти, а з більшості вуличок долинали апетитні запахи. Але головною новиною чародійського притулку був заїжджий торговець – пан Ждан. З'являючись немов буря, він неймовірним чином розпихав інших купців геть від себе і одноосібно займав одну з торгових площ. Шатер пана Ждана (та що там шатер, справжнє наметове містечко) гув цілодобово.

Між зівак, що снували   площею, прогулювався і власник корчми «Три гарбузи» - Тішило. Чоловік старанно придивлявся до кухонних артефактів, адже минулого разу йому вдалося купити знамениту Кашоварну Сокиру. Завдяки їй, тепер будь-яка каша в корчмі мала популярність. Але, на превеликий жаль, на прилавках виднілися досить пересічні штучки: галька з кисільних берегів, кресало, потерті скатертини-самобранки, кілька горщиків вічнозелених спецій та тертушка-саморобка. Тішило вирішив знайти господаря намету і особисто поцікавитися, чи не приховано у того щось особливе.

Проходячи повз невеликий звіринець, корчмар почув тихе:

- П-с-с, мужик! П-с-с! Сюди дивись, у клітку. Та не на кроля! – обурився голос. – На золоту клітку дивись!

Тішило підняв погляд і швидко знайшов потрібний предмет - золота клітка значно виділялася на тлі інших простецьких лозин. А в ній сиділа ніхто інша, як Жар-птиця. Зовсім ще пташеня , - подумав корчмар із співчуттям. - Як не пощастило до рук мисливцям потрапити.

Тим часом вогненна птиця знову зашипіла:

- Та підійди ж ти ближче, чоловіче .

Корчмар тим часом усвідомив, що Жар-птиці не говорять і, три рази поплювавши за ліве плече, збирався вже дати драпака, як пташеня жалісно заблагало:

- Тільки не кидай мене, чоловіче. Я ж не птиця, я ж людина!

Тішило, як господар корчми, багато всього на своєму віку побачив - коней золотавих, жабопринців, скриньки з запертими в них слугами. А Жар-птиць, розмовляючих, не бачив, бо немає таких на білому світі. Ні, і все! А ось голос здався чоловікові знайомим. Звідки у птиці чародійський голос, знайомий корчмареві?

Розмірковуючи над цим питанням, Тішило почухав потилицю широкою долонею і підійшов до клітки трохи ближче. Недовірливо зиркнувши на невільника, він поцікавився:

- Чи ти раптом не панна у біді?

- Та яка я тобі панна? – обурилася Жар-птиця цілком чоловічим басом.

Корчмар здивовано округлив очі. Так, голосочок явно не якоїсь царівни прекрасної. А жаль, з дитинства мріяв дівчину розчарувати. Ну, власне, розчарувати він встиг навіть не одну. Хотілося ж врятувати від темних чарів. А ще краще, якщо вона із царських сімей буде.

- Царевич, значить, зачарований? - знову припустив Тішило.

- Та яка тобі різниця? – обурився бранець і одразу замовк.

Пара, що проходила повз, з цікавістю подивилася на золоту клітку. Не придумавши нічого кращого, чарівна птиця видала фальшиве «Кря!» і скосила очі у різні боки. Можливих покупців як вітром здуло, а бранець заспокоїв корчмаря:

- Не зважай. Я так уже тижнів зо три покупців відлякую. Поки що вдало.

- Слухай, - з побоюванням сказав Тішило, - я піду краще. Справ багато і…

- Ні, чоловіче, почекай! – знову благав невільник. – Я ж тебе пам'ятаю. У тебе тут забігайлівка.

- Корчма, взагалі-то, - гордо повідомив співрозмовник і розправив плечі. – «Три гарбузи».

- Точно, - тихо прошипіла Жар-птиця. - Каша у тебе ще смачна. Чоловіче, зроби добре діло, викупи мене. А?

Тішило опустив погляд униз. Там, біля самого піддону, бовталася табличка, яка казала: «Пташеня Жар-птиці. Продається разом із кліткою. Ціна 3000 золотих». Не втримавшись, корчмар присвиснув:

- Іди ж ти! Зараз стільки не маю. Ремонт лише закінчив. Вибачай.

- У позику візьми, - не відступав бранець.

- Е, ні, - категорично відмахнувся Тішило. - Я одного разу зв'язався з цими шахраями, так мало без доньки не залишився. Тепер жодних позик. Ні собі, ні будь-кому.

- Ех, - Жар-птиця сумно схилила голову, - я ж тобі тільки й зміг довіритися. Обличчя у тебе знайоме здалося, добре, а воно он як обернулося.

- Ну чого ти зажурився? – корчмарю ставало дедалі незатишніше в цій ситуації. - Нехай тебе хтось купить, а ти його потім намовиш відпустити. А то й жити в нього залишишся. Для Жар-птиці, що говорить, господар на поступки піде.

- Та не Жар-птиця я! – сердито вигукнув невільник, але знову скосив очі і видав для чергового потенційного покупця: - Кря! Кря-кря! Хрю! - почекавши, поки зляканий хлопчина втече світ заочі, пташеня продовжив: - Слухай, а вісточку хоча б зможеш передати?

- Зможу, - полегшено кивнув корчмар. - Кому і куди?

- Язі Ягині в Чаробор. Скажи: «Спадщина Витязя в її лісі прихована і спішить за ним темна сила. Сама нехай сюди терміново прибуде і мене викупить». Тільки я серйозно тобі зараз говорю – справа це Трисвітової важливості. Розумієш? Біда прийде з Навйого Царства. Ну чого застиг? В голуб’ятню біжи, а краще у совинне гніздівля і відправ послання. Давай, на тебе вся надія!

Тішило різко зробив горде обличчя, розправив плечі і, впевнено кивнувши, подався геть. Раптом корчмаря осяяло, і він пошепки поцікавився: