Розділ 3

Під'їхавши до двору Ягинішни, Ярослава зіскочила з велосипеда і перехопила кермо зручніше. Хвіртка самостійно відкрилася, впускаючи дівчину, і відразу ж закрилася, коли та зайшла за тин. Але не встигла Ярослава витягти продукти з кошика, як на ганку мелодійно задзвенів зелений вітерець. Одразу ж біля задньої хвіртки з'явився чугайстер. Дівчина привітно махнула рукою і запросила зайти на подвір'я. Але Орест зам'явся:

– Я тут не сам. Чи дозволиш гостю приєднатися?

Чоловік зробив крок назад і вказав рукою убік лісу. Трохи подалі, ближче до узлісся Чаробора, стояв молодий вовк. Ярослава навіть охнула від подиву. Ні, вовків вона бачила, тим більше, що сам Орест вже не раз перетворювався, але ж цей був чужий. Дівчина запитливо глянула на дідька, але той поспішив запевнити:

– Родич це мій. За гарну поведінку ручаюся.

- Тоді проходьте, - знизала плечима Ярослава і попрямувала до хати.

Тим часом у світлиці сперечалися домовик та Баюн. Не встигла дівчина вловити суть дискусії, як кіт у запалі промовив:

- Ну хоч ти йому скажи, що брати зараз учня нерозу ... - обурений Баюн застиг на півслові і витріщився за спину Ярослави. – Не зрозумів! Хто пустив сюди блохастого???

- Не правдавфф , - обурено тявкнув вовк і про всяк випадок пройшовся зубами по шерсті.

Ярослава ж усміхнулася – розмовляти по-людськи у гостя, мабуть, не виходило і тому його слова закінчувалися смішним звуком. Це не було схоже на собачий гавкіт, але й до повноцінного виття не дотягувало. За Орестом дівчина такого ніколи не спостерігала.

Тим часом чугайстер сів за стіл і заходився поїдати запропоновані Якубом пиріжки, а його родич хаотично обнюхував світлицю, голосно втягуючи повітря.

– Що тут відбувається? – так само вимогливо запитав Баюн і витріщився на Ярославу.

Та лише знизала плечима і поставила продукти на стіл. Одне куряче яйце вискочило з дерев'яної коробки і, спритно прокотившись по стільниці, шмякнулося на підлогу. Вовк тут же радісно кинувся злизувати втрату з половиць, на що Орест невдоволено зітхнув, а ось кіт все не здавався:

– Фу! Не можна! Невиховане чудовисько! - скрививши страждальну міну, Баюн застрибнув на стіл і загородив собою пиріжки: - Що це робить у нашій хаті?

- Віф тепефль буфе фити фь вафи , - спробував з набитим ротом відповісти чоловік.

- А тепер по-людськи, - пирхнув кіт і не відводив погляду, доки Орест старанно дожовував.

- Кажу, - нарешті сказав той, - що він тепер житиме з вами.

– Що? - по хаті в три голоси промайнула здивована луна.

Орест потягся за глечиком з молоком, але Баюн спритно драпнув його по руці пухнастою лапою.

– А що? - розігрував святу невинність Орест. - Час зараз чорт його знає який. Ярославі захисник потрібен. Скрізь з нею ходитиме, а вночі посторожить подвір'я.

- Та як же вона з вовком у селище піде? - охнув Якуб і почухав потилицю. – Стільки уваги приверне…

- А ти не хвилюйся, - відмахнувся чоловік і чомусь невдоволено додав: - Він псом уміє обертатися.

За час розмови вовк встиг дістатися до чаклунської мітли. Виявивши артефакт, що гріється на сонці, гість відразу ж поліз пробувати його на зуб. Мітлі це зовсім не сподобалося. Злетівши з облюбованого місця, вона настовбучила прути і, відваживши вовку стусанів, погнала того до чугайстра. У цей момент із вулиці прибігла Рисянка. Побачивши дикого звіра, вона вигнула спину дугою і смішно розпушила шерсть. Вийшла така собі хутряна кулька, що недружелюбно блискала золотистим поглядом. Вовк насторожено принюхався і, вловивши знайомий запах лісу, радісно кинувся до арисі. Отетерівши від такого нахабства, Рисянка не відразу зрозуміла, що їй робити. Але  коли волохатий гість не став ображати арись, а натомість уткнувся в неї мокрим носом, Рисянка змінила гнів на милість. Фиркаючи і розмахуючи лапами, вона кинулася грати з вовком у наздоганялки. У хаті здійнявся неймовірний галас, але Ярослава виразно почула, як Баюн бурчить:

- Нічого, я її потім навчу, як цій блохастій морді запотиличників навішати.

Ярослава суворо зиркнула на кота і звернулася до чугайстра:

- Але ж я не вмію з вовками. За арисю ж мені допомагали дивитись.

- А що його дивитися? – здивувався чоловік. - Виховувати його не треба, хіба що манерам яким навчиш. А годувати можеш тим, що собі готуєш. Він полюванням промишляти вміє, коли що.

- Ой, - раптом пискнула дівчина, - тільки хай потім видобуток у двір не тягне. Не дуже хочеться дивитися на таке видовище.

- А як звати цього «сторожа»? – поцікавився Якуб.

- На Малий озивається, - загадково відповів чугайстер.

Подумавши з хвилину, Ярослава все ж таки поцікавилася:

- Він же вовкулака? - Орест кивнув у відповідь, і дівчина продовжила: - А чому тоді у вас такі імена різні?

Чоловік здивовано скинув брову, але вчасно згадав:

- Ти ж міська і таких дрібниць не знаєш. У більшості лукавих, та й нав’їх теж, справжнє ім'я не розголошується. Поза колом сім'ї нам дають прізвиська.