Розділ 2

Ярослава зайшла у двір і здивовано ойкнула:

- А що тут трапилося? Я позавчора приходила. Так, було якесь запустіння, але ж не такий бардак!

На звук голосу з-за хати вискочила Рисянка. Уся усипана сіном, вона мчала назустріч дівчині і розносила суху траву по подвір'ю.

Підхопивши пухнасту вихованку на руки, Ярослава знову звернулася до Баюна:

- Двір ніби пару місяців не прибирали.

- Та тому що Якуб нудиться, а разом з ним і господарство занепадає. Ти на стріху подивися, там взагалі все павутинням заросло і сміття звисає, - важко зітхнув кіт.

Монотонно погладжуючи арись між вух, дівчина оглядала ступінь запустіння і все більше хмурилася. Подвір'я густо засипало гілками. Вони тонули в некошеній траві, а місцями недоречно валялися на доріжках. Там, крім того, вистачало дрібного лісового сміття, були навіть фантики. Їх Ярослава явно не очікувала побачити в майже глушині, але найгірше виглядала хата. Мутні замизкані вікна, павутиння у всіх кутках, запилений ганок і білий мох, що вже густо покрив курячі стовпи.

- Ну, що ж, - нарешті озвалася вона, - значить прибиранням займемося ми.

- Але, я думав, ти мені допоможеш ... - почав протестувати Баюн.

– А Якубу хто допоможе? – перервала його Ярослава. – Сам казав, що ми команда! А отже, не переламаємося від фізичної праці.

Невдоволено бурчачи собі в вуса вже вдруге за день, кіт вирушив на пошуки домовика. Рисянка пішла за ним, а Ярослава спочатку вирішила вибачитись перед одним чарівним артефактом.

Після відльоту Ягинішни, дівчина повернулася в хату, але тут їй здавалося незатишно. Тому наступного дня дівчина переїхала до бабусі у «Причаробор'я». На щастя, та з легкістю повірила, що у зрубі хати завелися терміти і на якийсь час онучці довелося звідти з'їхати. Ярославі зовсім не сподобалося брехати бабусі, але ж не пояснювати, що старенька травниця виявилася чарівницею і, в погоні за Чорнобогом та індриком, з'їла молодильне яблуко. А потім і зовсім чкурнула у портал до Навйого Царства. От цікава історія вийшла б!

Але того дня Ярослава забрала з Відьмених купин досить цікавий артефакт – чаклунську мітлу. Та виявилася наділеною свідомістю і прийняла дівчину, як нову подругу. Тільки ось остання, поки намагалася розібратися в собі та своїй потребі, зовсім забула про помело. І, за словами Баюна, чарид весь цей час сумував.

Увійшовши до хати, Ярослава голосно чхнула – та й пилюка ж тут! З двору виднілися тільки брудні вікна, але все виявилося ще гіршим. Засалені фіранки та рушники, почорніла від нечищеної сажі піч, немитий посуд. На додаток,  майже на всіх травах густим візерунком вилося павутиння. Лише біля дальніх дверей, що вели в передбанник, було чисто та прибрано. Власне, там і тулилася мітла.

Мабуть, артефакт не вітав такого сміттєзвалища в оселі. Дівчина обережно підійшла до мітли і винувато промовила:

- Гей, привіт. Пам'ятаєш мене? - але помело навіть не ворухнулося, тому Ярослава продовжила: - Знаєш, дарма я не відвідувала тебе стільки днів.

Дівчина спробувала погладити держак чариду, але той насупився і відсунувся глибше в кут.

– Ти не думай, я тобі дуже вдячна, – знову заговорила Ярослава. — Ти так хоробро боронила мене на болоті, що навіть зазубрини лишилися. Потрібно б їх обробити.

Мітла однаково не давалася в руки, а навпаки глибше втискалася в куток кімнати. Її держак періодично здригався і видавав звук, схожий на «урру». Наче невдоволений птах намагався відігнати набридлу комаху.

- Ну, ти чого? Я помиритись хочу.

Надто вже образлива мітла попалася. Ярослава ніяк не могла знайти до неї підхід, тож вирішила зайти з іншого боку ситуації:

- Гаразд, не хочеш миритись і не треба. Але я тебе так не кину. Давай хоча б тріщини оброблю, бо терміти заведуться. Ось воно тобі треба?

Почувши про термітів (цікаво, де у неї вуха?) чарид трохи поступився гордістю і присунувся до дівчини.

- Яка хороша мітла, - ласкаво промовила Ярослава і запросила ту летіти за собою. – Зараз все зробимо.

Протерши тричі стіл, дівчина дістала невелику скриньку і поклала помело на стільницю. Як тільки-но Ярослава навчилася літати у ступі, Ягинішна показала їй ключ від ящика «швидкої допомоги» літальних апаратів. Тут були всілякі інструменти для дрібного ремонту, спеціальні олії, кілька запасних лозин і віск. Обробивши настоянками і затерши воском всі тріщини та подряпини, Ярослава почекала десять хвилин, прибрала зайве і натерла держак мітли до блиску. Артефакт, що весь цей час більш-менш лагідно лежав на столі, не витримав останніх маніпуляцій і дзвінко промовив «урру-ру-ру-ру». Раптом дівчину осяяло – це ж сміх! Мітла боїться лоскоту!

Коли з усіма ремонтними роботами було покінчено, Ярослава взялася за прибирання. Мітла з радістю почала допомагати. Поки дівчина стягувала на ґанок усі подушки, ковдри та рушники, чарівне помело спритно боролося з павутинням.