Розділ 1

Майже місяцем раніше …

Баюн незатишно смикався на печі. Перина збилася в грудки, з подушок стирчало колюче пір'я, на простирадлі траплялися сухі крихти. Укотре важко зітхнувши, кіт зліз із лежанки і застрибнув на стіл. Під вишитим рушником вже другий день лежали гостинці від мами Матвія: тепер несвіжі ватрушки і сметана, що давно обвітрилася. Але Баюн ні разу не доторкнувся до частування. Ось уже з тиждень, як у нього зник апетит. Без Ягинішни у цьому будинку все було не так. Навіть стійкий аромат трав і те, здавалося, встиг зникнути в нікуди. Стільниця, як і все інше в хаті, була вкрита пилом, тому кіт поспішив вийти на вулицю. Тут виявилося не краще – подвір'я заросло бур'янами, доріжки засипало дрібним сміттям, всюди звисало павутиння. Хоча чому дивуватися? Коли домовий порядок водить – у хаті чистота та затишок, у дворі все охайно. А ось варто чарівному господареві опустити руки, то одразу скрізь запустіння. Сумує Якуб за Ягинішною більше від інших. Він же її з перших днів знає. Мало того, що попередню Хранительку втратив, а тепер ще й це! Кожен з лукав'їх добре знає, що повернутися з Навйого царства майже неможливо. А якщо ти ще й заклятий ворог самого Чорнобога…

Під козирком ґанку мелодійно брязнув оберіг. Ягинішна подібні штуки називала «вітерцями». Саме цей складався з довгастих скельців на нитках різної довжини та дзвіночком у центрі. Такий собі звінчик, що з лісу прибув хтось із лукавих. На кроквах ґанку висіли схожі: для людей, нав'їх і навіть особистий для Варвари. Останній Ягинішна повісила після сутичок відьми та Ярослави.

Тим часом вітерець ще раз брязнув- і Баюн поспішив до задньої хвіртки. Там уже чекав чугайстер. Чоловік виглядав стомленим, із зарослою бородою. Не дивно - з самого відходу Ягинішни він нишпорив Чаробором і вишукував сліди темних чаклунів.

- Здоров будь, - привітав кота Орест.

- Та це б тобі не завадило, - хмикнув Баюн. - Ти коли востаннє їв хоч?

- Не до їжі зараз, - насупився чоловік. – Роботи повний ліс.

- Я б тобі ватрушок запропонував, але частування так собі. Засохли вже, - скривився кіт. – Усі зуби обламаєш.

- Якуб досі у печалі?

- Не те слово, - відмахнувся хвостом Баюн. – А ти як? Хоч щось знайшов?

- Ні, ми з Вітровієм весь ліс перевірили і жодного сліду. Хорс своєю силою усіх нав'їх вигнав. Залишилися лише так звані корінні жителі.

- То чим же ти незадоволений?

- По-перше, божич свою силу направив не в те русло, що завжди. А отже, Чаробор та його околиці ослабнуть.

- Та знаю, що гукнеться нам його допомога. Але ти сам розумієш, не підсоби нам Хорс, і ми б не впоралися.

- А, по-друге, - важко зітхнув Орест, - Чорнобог і при Хранительці зміг відкрити повноцінний прохід між світами. Протягнув сюди двох своїх вихованців і поцупив індрика. Що йому завадить повторити це знову? Я тоді нічого не помітив і зараз можу пропустити. Острів із хатинкою хоч і канув у болото, але неспокійно мені. Раптом ще десь є таке потаємне місце темної сили?

Баюн знову невдоволено хмикнув - чугайстер частково правий. Хорс витратив свою чарівну силу, щоб вигнати непроханих гостей назад у темряву, а не на благополуччя околиць. У кращому випадку Роздоріжжя чекають холодне літо, затяжні дощі і мізерні врожаї, а в гіршому - знайдуться охочі посягнути на місце Хранительки Перехрестя трьох світів, що звільнилося. Благо, поки що чарівний ясен живить своєю силою округу і дає захист від будь-яких темних замахів. Але, знов-таки, для всіх обрядів потрібна чарівниця. Ярослава, звичайно, виконувала дрібні обов'язки, але це зовсім не те. Тим більше, що дівчина тепер цуралася хати і з'являлася тут лише щоб відвідати Рисянку.

Орест, ніби прочитавши думки співрозмовника, запитав:

- А Богатирка наша що?

— Сидить у «Причаробор'ї» і носа не каже, наче ми прокажені, — пирхнув у відповідь кіт. - А в нас, між іншим, справ накопичилося по самі китички вух.

- Ну, чого ти до дівчинки причепився? Вона ж не чарівниця, – розвів руками Орест. - Ягинішна теж гарна! Сама полетіла, а на неї свої турботи залишила. На Ярославу то лиха нападають, то шишімори з'їсти намагаються. Одна Кривда чого варта! Злякалася дівка, мабуть, не під силу їй з таким тягатися.

- Теж мені захисник знайшовся, - бурчав Баюн, роздратовано дригаючи вусами. - А те, що мені тепер з усім цим розбиратися, ніхто не думає? І що з того, що Ярослава не чарівниця? Я ж її не на Лису гору відправляю шабаш справляти! А з усім іншим порозуміємося і без чарів. Моїх знань та сили на двох вистачить у нинішній ситуації. Там, дивись, і ти підсобиш, - хитро примружився кіт, але одразу ж серйозно додав: - Чаробор запускати не можна! Дізнаються сестрички-Яги і захочуть до рук ліс наш чудовий прибрати. Тож мені від Ярослави лапи її конче потрібні. Тьху ти, руки!

Не встиг Орест хоч щось відповісти, як біля парадної хвіртки зашаруділи шини автомобіля. Один із вітерців мелодійно забрязкотів підтверджуючи, що це люди.

- Ой, Оресте, вийди до них, га? – лагідним голоском попросив Баюн. - Не розмовляючому ж коту зустрічати гостей.

Чугайстер кивнув і мовчки попрямував до хвіртки. За тином стояла червона іномарка, з якої вийшов чоловік близько сорока років. Він пояснив, що привіз до родичів сина на літо, а Ягинішна завжди їм трави давала для здоров'я. Орест зазирнув на заднє сидіння. Через прозоре вікно виднівся юнак років вісімнадцяти. Його, здавалося, взагалі не цікавило те, що відбувається. Замість участі у розмові, він активно користувався довгастою дошкою, що світиться. Люди це називаютьлося телефон, здається.