Поспішаю з роботи заїхати до магазину. Мені термінового потрібно купити прикраси до ялинки і, звісно, ж їхати за самою ялинкою. Цього року я вирішила зробити все своїми руками, а не руками інших людей. Так би мовити, свято для себе та, для своєї душі. Або для своїх друзів, які будуть дуже раді завітати до мене в гості. Годину я ходила великим магазином із різноманітними дрібницями й не тільки для Нового року. Купила два великих пакети того всього, що було на прилавках. Потім поїхала по середню ялицю, яка дуже смачно вмостилася в мене на капоті. Тільки от я не подумала, як я її звідти буду згружати, бо загрузили мені її робочі.
Важко зітхаю і прямую додому. Дорогою дзвоню до своєї подруги, яка має гарного та сильного хлопця. Намагаюся експлуатувати його для своїх цілей і подруга мені в цьому тільки допомагає, пообіцявши, що вони будуть за двадцять хвилин у мене.
Я приїжджаю на стоянку в той самий момент, що й мої друзі. Вискакую з машини і просто згрібаю свою рідну в палкі обійми.
— Боже, як же я скучила за ці кілька днів, — радісно викрикує мені на вухо, а я всміхаюсь від теплоти, яка розходиться всередині.
— Я теж, люба, — вимовляю розтиснувши обійми й переводжу погляд на спокійного красунчика збоку. Пощастило моїй Вірочці з таким чоловіком. Заздрю її тільки білою завистю.
— Так, кажи, що потрібно робити, — потирає руки Максим, чим змушує мене знову посміхатися. Дивлячись на нього я починаю вірити в те, що хороші чоловіки все ще не вимерли й десь таки я скоро знайду свого орла.
— Ось моя красуня, — підходжу до машини і вказую на велику ялинку на капоті. — Її треба затягнути на мій поверх, — важко зітхаю, бо зараз, навіть, боюся, що в хлопця не вийде всього цього зробити.
— Та без питань. Раз плюнути, — сміється він і починає віддирати ялицю від моєї машини.
Я в той час забираю пакети з багажнику і прямую в під’їзд, махнувши також подрузі, щоб йшла за мною. Зупиняюся біля поштомату й забираю звідти свою посилочку з Нової пошти й ще бачу кілька листів.
Відчиняю двері квартири і впускаю в неї подругу. Поки вона роздягається я тягну пакети до вітальні, де й, думаю, відразу одягнути мою ялинку в прикраси.
У руках усе ще тримаю посилку, яку теж кладу на підлогу й починаю ритися в листах. Два з робочих питань, один із якогось магазину, а от ще один дуже привернув мою увагу. Він від невідомої мені особи. Я не знаю такої.
— Влада, що там? — заглядає з-за мого плеча подруга й намагається роздивитися конверт у моїй руці.
— Не знаю, — важко зітхаю і починаю розкривати лист. Звідти дістаю три листки А4. Швидко пробігаюся по рядках і округлюю від прочитаного очі. — Мені хтось залишив спадок. З геолокації розумію, що це Карпати. Нічого не петраю, — лиш кліпаю і повертаюся до подруги.
— Не написано, від кого тобі це все дісталося? — подруга вражена не менше мене, а я знову біжу поглядом по паперам.
— Написано від якоїсь Дзюбак Ганни Арсеніївни, але я такої зроду не знала, — стинаю плечима. Знову дивлюся на подругу розгубленими очима.
— Дай сюди, — забирає в мене листки й починає теж читати. Проходить хвилин десять мого терпіння, поки подруга не починає голосно сміятися. — Вітаю, у тебе була бабуся і мені щось підказує, що по батьковій лінії. Шкода, звісно, що в живих її більше немає, — розчаровується Віра, а я не вірю своїм вухам.
Я свого батька й бачити ніколи не бачила, а тут ще й невідома бабуся. Щось дуже сумніваюся, що той будинок, який там описаний дістанеться мені. Тут явно щось не те й мені потрібно в цьому розібратися.
Так от… пакую валізу, кидаю задум із вечіркою в дружньому колі й чимчикую бог знає куди, і чорт знає, чому. Але я маю знати правду.
***
Привіт, мої хороші. Бажаю вам гарного настрою від прочитаного. Далі будуть тільки веселощі і легка романтика. Завжди з вами. Ваша, Марі.
Підтримайте мене. Твір буде брати участь у конкурсі.
#8225 в Любовні романи
#3171 в Сучасний любовний роман
#1990 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 19.12.2022