Тінь Алхіміка: Герої довго не живуть

Вже через декілька годин обидва мисливці прибули на місце зустрічі, де їх вже чекали Скарлетт, Дар’я та інші. Як Мілена зауважила, що на операцію було відправлено безліч досвідчених мисливців. Один з таких, трішки повнуватий, але досвідчений мисливець, на ім’я Скваєр Борден, якраз і командував операцією і проводив за картою брифінг для всіх. Хоча йому вже і було майже під п’ятдесят років.

- Навіть цього стариганя витягли з його звичного патрулювання сіл з новачками і доставили сюди, - шепнула Скарлетт на вухо Мілені. Здається, що Скваєр почув це, адже його ніс-картоплинка зморщився, але він не подав виду і продовжив брифінг.

Дар’я ж крутилася навколо Ніколаса з моменту, як вони прибули, що, очевидно, гарно набридало йому. Помітивши це, дівчина шепнула на вухо подрузі:

- Підеш з нашою улюбленицею?

Скарлетт відкинула назад свої каштанові пастмна і серйозно поглянула на мисливицю. Її неймовірне довге волосся, яке було розділене боковим поділом, та загальна врода справляло неймовірне враження. Одягнута вона була в схожий одяг, що і Мілена з Ніком, проте в її наряді було більше зелених деталей і темно-зелений плащ. Її улюблений, подарований Ніком арбалет, що дозволяв стріляти срібними гарпунами, був в неї за спиною, а шкіряний корсет з кількома підсумками чудово підкреслював її фігуру.

- Я? Знову?.. Ну, тобто, поглянь на неї, - дівчина вказала рукою на наймолодшого члена їх групування.

Дівчина з неймовірною фігурою та довгим каштановим волоссям стояла біля мисливця-алхіміка і щось щебетала йому на вухо. Її світло-зелені очі аж блищали від щастя, а її ідеальна шкіра відблискувала від світла свічки. І лише невеличкі рожки на голові видавали в ній не людину.

В ордені багато хто недолюблював її, а ще багато хто боявся її. Колись вона втратила всю свою сім’ю і довгий час виживала самостійно, проте її знайшов Трейн і привів в орден. З часом, виявилося, що Дар’я лише на половину людина, а наполовину - демонеса-суккубка, на що вказують її роги. Тільки їхня група прийняла напівдемонесу.

З якоїсь причини вона вирішила, що Мілена — це її найкраща подружка, проте це страшно бісило останню.

- Сама знаєш, що я її скоріше вб’ю наодинці... а Ніка мені шкода, - коротко відповіла мисливиця з коротким волоссям. — Скарлі, тільки ти можеш її витримати одною.

Скарлетт важко вдихнула. Але все ж махнула головою, погодившись з аргументами. Хоча, очевидно, що їй це не дуже подобалося.

Скваєр вже закінчив свою промову, пояснивши завдання. Мілена звісно, не дуже багато почула, тому сподівалася повністю на свого напарника. Коли настав час ділитися на пари, то Скарлетт і Мілена одразу пішли до алхіміка і суккубки.

- Дар’я, пішли разом, - коротко сказала дівчина з арбалетом.

- Але... я хотіл... — дівчина хотіла щось відповісти, але не встигла.

- Нік, я прослухала більшість інформації, — містер Борден покосився своїми очима бусинками на Мілену, яка це промовила. — Пішли разом, допоможеш мені.

Очі молодого мисливця зблиснули, а його погляд виказав неймовірну вдячність дівчатам. Він одразу відповів:

- Так, звісно. Пішли напарнице!

Обидва мисливці швидко покинули приміщення, поки Дар’я намагалася щось сказати. Що вона сказала, Мілена вже не почула.

Через декілька годин вони вдвох вже рухалися по гірських тропах в районі, який їм видав мисливець Борден. Природа була тут чудова, освітлена вранішнім сонцем, пташки радісно співали новому дню. Мисливці за планом мали пройти до долини в горах.

Як Нік вже пояснив по дорозі, то група мисливців пропала декілька днів тому. Буквально від початку їхньої місії ніхто не бачив цієї групи.

- Думаю, що ми знайдемо лише тіла, - сказала Мілена собі під носа.

- Так, це дуже ймовірно. Але потрібно постаратися, аби з нами нічого не сталося, тому обережно, - сказав хлопець, оглядаючи землю. — Тут є сліди від коліс.

- Вони рухалися з повозками? — здивовано запитала дівчина.

Хлопець оглянув дорогу і сліди.

- Ну, це можливо. Я ще не певен, адже це не обов’язково вони. Думаєш, слід перевірити?

- Ну, це хоча б якась зачіпка. Тому так!

Тому вони відправилися по слідах. Дорога вела далі в долину, яка була оточена горами з усіх чотирьох сторін. Мисливці відправилися по слідах між деревами. Нещодавно був дощ, тому чудово були видні сліди багатьох ніг поруч з слідами коліс.

- Судячи по тому, як вдавлена багнюка... ймовірно тут пройшли у важких чоботах.

Мілена придивилася до залишених слідів і своїх слідів. Вона очевидно, була у легшому взутті і мало важила, тому її сліди менше виділялися на багнюці. Але якби не слова Ніколаса, то вона б ніколи цього не помітила.

- Мабуть саме тому, я і довіряю йому настільки і лише прикриваю його з тіні, - промайнула думка в голові у неї.

В ордені Мілена отримала прізвисько «Тиша», через свої здібності і малослівність. Насправді, вона ні з ким особливо не товаришувала, ще з дитячого будинку, де вона виросла. Ніколас був першим з ким вона хоч якось порозумілася, хоча він і часто дратував її своєю поведінкою, проте вона вже зрозуміла, що це його маска, якою він долає весь той стрес цього світу.