Шлях Ворона: Проблиск у темряві

Орден швидко прийняв новачка до своїх рядів, особливо враховуючи, що цей новачок вже мав серйозні тренування за плечима. Це дуже вирізняло його, адже зазвичай до «Ока Бездни» приймали абсолютно кожного, навіть якщо людина вперше тримала меч в руках.

Новачка спершу направили на тренувальний курс, як і всіх інших новачків. Але, після навчання від Морна, курс виявився зовсім непотрібним для нього, що одразу помітили.

Тому дуже швидко Трейна направили на групові завдання з «наставником». Хоча, наставник — це занадто сильне слово для нього, скоріше просто старший товариш, якому очевидно не подобався малий, якого йому приставили.

Це був трішки огрядний чоловік з рідким солом’яним волоссям. Він постійно ходив в трішки іржавій залізній кирасі та з таким же клинком. Його ніс був схожий на маленьку картоплинку, а його очі нагадували старі родзинки. Було зрозуміло, що це не найкращий воїн людства, але він, щонайменше, зміг дожити до свого віку в цій складній професії.

Проте в хлопця поваги він не викликав взагалі. Вже декілька місяців вони разом тільки і робили, що патрулювали вночі та несли варту. Зрозуміло, що якщо ніякого важливого завдання від ордену не було, то старший мисливець самостійно обирав завдання для виконання. А цей ніколи не обирав чогось складного чи небезпечного, що дуже дратувало юного Трейна, який хотів діяти, хотів показати себе і довести, що голова ордену тоді помилився в ньому.

Хлопець навіть, можна сказати, зневажав свого наставника, аж настільки він йому не подобався. І, здається, це було взаємно.

Незрозуміло як, і звідки, але в новий орден до хлопця знову причепилося його прізвисько «Ворон». Причини, мабуть, були ті ж, що і раніше, адже хлопець і тут не заводив собі друзів, постійно був на самоті, ходив весь похмурий і весь час присвячував тренуванням.

Але його наставник пішов далі і називав його зневажливо «Ворончик». Хлопець старався не звертати увагу на це спершу, але це було доволі складно.

Так вони і проходили майже рік у варті та патрулях, проте вибору у малого Берана не було, тому він виконував ці нудні завдання і повертався до тренувань, мріючи отримати шанс проявити себе... навіть з таким старшим товаришем.

Боги ніби почули його прохання і, все ж, зжалилися над ним та дали такий шанс. Одного разу, коли вони патрулювали одне село, сталося несподіване.

Село було невеличке, розташоване на узліссі великого та старовинного лісу, однак знаходилося воно дуже далеко від земель захоплених вампірами, тому вважалося відносно безпечним. Лише бродячі поодинокі вампіри могли забрести туди, але вони були нічим в порівнянні з тим, що могло бути на кордоні. Мабуть, саме тому наставник і обрав ці землі для патрулювання.

Був вечір і два мисливці щойно лише прибули на патрулювання, тому зараз вони вечеряли в домі однієї старої жінки. Її чоловік, син та донька були також мисливцями, тому вона чудово розуміла мисливців і завжди гостинно приймала їх у себе. Вона та її молодша неповнолітня дочка навіть приготували для них вечерю, яка складалася зі червоного супу та пампушок і саме зараз наставник уплітав цю страву за лавою.

Бабця якраз займалася ліпкою пиріжків, сидячи на печі. Їй було під п’ятдесят років, але роки важкої роботи в полі значно зістарили її. Одягнута вона була в простий робочий одяг. Її дочка була старша за молодого мисливця на десь чотири роки, одягнута була в доволі симпатичну суконьку і мала приємні риси обличчя. Без діла вона також не сиділа і просто зараз пряла на веретені.

Сам же Трейн ввічливо відмовився від наїдків, обмежившись лише однією пампушкою, хоча бабця дуже хотіла нагодувати малого, який був навіть молодшим за її доньки. Він вирішив, що краще використати цей час на те, щоб заточити свій вигнутий меч. Лезо виблискувало посрібленням. Другого меча він досі не зміг освоїти, тому залишив його у своїй кімнаті в казармах «Ока Бездни».

- Малий Ворончик, ти краще поїж! Поки ми маємо таку можливість, - несподівано звернувся наставник до хлопця. В руках він тримав пампушку, якою малював якісь чудернацькі символи в повітрі. – В бою голодного мисливця проти голодного вампіра мисливець ніколи не перемагав!

Бабця схвально закивала, проте хлопчина пропустив ці слова повз вуха. Він навідріз не хотів слухати свого старшого компаньйона.

- Та що ти можеш знати про бої з вампірами? — промайнуло в думках Трейна, однак уголос він це не збирався говорити. — Боягуз та слабак!

Здається, старшому не сподобалося, що він так і не отримав відповіді і що хлопець, як завжди, знову просто сидів з угрюмим виглядом. Тому він додав:

- Малий, не треба бути таким. Лице попростіше! А то так ти ніколи не знайдеш дівку, яка зможе тебе витримати.

Малого мисливця це надзвичайно розлютило. Йому вже в печінках сиділо це зверхнє ставлення до себе від старшого компаньйона. І це лише тому, що він старший і більш досвідчений? Трейн збирався висловити все, що думає і ким його вважає, та не встиг...

Двері хати з гуркотом відчинилися і у дверному проймі показався чоловік п’ятдесяти років у простому сільському одязі. Чоловік був весь мокрий і намагався перевести подих, ніби він щойно пробіг цілий марафон. Хлопець придивився і впізнав у чоловіку старосту цього села.

Коли староста зміг віддихатися, то він оглянувся і одразу звернувся до власниці будинку:

- Пробач Бетті за візит... без попередження, але справа дуже... серйозна, - він старався робити спокійний голос, але в ньому була присутнє значне тремтіння. Бетті кивнула з розумінням. — Майстри мисливці... біда!