Шлях Ворона: Попіл і срібло

Трейн завжди ненавидів вампірів. Хоча його і навчав батько, що ненависть не принесе нічого хорошого, і що в бою потрібно завжди мати холодну голову, однак хлопець вважав, що вампіри відібрали в нього дитинство. Саме тому він фанатично їх ненавидів, і саме тому він постійно просив батька взяти з собою на полювання.

Батько Трейна був досвідченим мисливцем на вампірів і був частиною елітного ордену мисливців під назвою «Визволителі». Це був чоловік кремезної статури, з міцними широкими плечима та могутніми руками. Його темне волосся було дуже коротко підстрижене, аби не заважати в бою, а на обличчі була помітна легка щетина. Одягнутий він був в кольчугу, під якою був гамбезон, та цупкі вовняні штани. Мав якісний пояс на якому він тримав свою улюблену зброю — пару вигнутих клинків.

Хлопець завжди захоплювався своїм батьком і хотів бути схожим на нього. Він одягався, як він. Намагався чинити, як він. Навіть намагався тренуватися, як батько, і завжди просив того взяти з собою на полювання.

Однак, батько дуже любив свого сина і не бажав йому своєї долі. Старий Беран чудово знав, що шлях мисливця — це шлях болю, страждань і втрат, а його син і так встиг втратити матір, через минулі гріхи батька. Тому він хотів відгородити сина від цього.

І ось, врешті-решт, старий здався і все ж вирішив взяти сина з собою, коли зрозумів, що малий Беран не збирається відступати від свого.

Якраз підвернулася чудова для такого роботка, орден направив одразу декількох досвідчених мисливців в околиці міста Ортенсберг, аби розслідувати серію вбивств домашньої худоби. Батько був впевнений, що це справа рук дуже ослабленого вампіра, а з ними ще буде Морн та Абідоль, отже малому Трейну нічого не загрожує. Але про всяк випадок він все ж попросив Морна взяти комплект тренувального спорядження під розміри Трейна.

Трейн з батьком вже стояли на місці збору, очікуючи інших двох мисливців. На собі малий мав завеликий дублет з важкої грубої шкіри та шоси, що Морн приніс з собою. Хоча в орден і потрапляли багато сиріт, які тренувалися там з зовсім молодого віку, однак на семирічного хлопця знайти щось їм не вдалося. Проте хлопець не виказував, що йому важко. В руках він крутив невеликий ножичок, який йому видав Морн для захисту, перед тим як піти зустрічати Абідоля.

- Нервуєш? — спитав батько у хлопця.

Хлопчик виглядав геть малим у своєму одягу. Його волосся було коротко пострижене, аби нагадувати батька. З-під тренувального шкіряного шолому виглядали на батька лише два блакитних ока, які хлопцю дісталися від мами.

- Н-ні, - тихенько писнув хлопець.

- А я нервував на першому полюванні. Хоча і був вдвічі більший за тебе. Нервувати — це нормально! — батько розпростав свої могутні плечі.

Хлопчик лише здивовано поглянув на батька. Він ніколи не думав про те, яким той був в молодості.

З боку міста почулися кроки і голоси. Трейн повернув голову в ту сторону і перед ним відкрилася чарівна картина вигляду Ортенсберга. Ще лише темніло і місто лише готувалося до сну, однак в освітленні заходу сонця воно виглядало надзвичайно гарно, промені сонця відбивалися від куполу церкви, що була розташована на найвищому пагорбі міста, а нечисленні вогники у вікнах створювали відчуття живості міста.

З боку міста, по стежці, наближалися дві фігури до узлісся, де і сиділи хлопець з батьком. І хоча дві фігури були ще далеко і Трейн ледве міг розгледіти їх, однак він точно знав, що це йдуть Морн та Абідоль. Їх видавала незвична зброя, яку одна фігура несла закинувши на плече. Нагадувала вона спис, однак на кінець якого був прикріплений вигнутий товстий клинок. Хлопцю чудово було відомо, що ні в кого крім Морна не було подібної зброї, адже він приніс її з собою зі своєї батьківщини. Однак хлопець постійно забував незвичну назву цієї зброї.

- Дядько Морн наближається! — сказав хлопець батьку.

Коли ці дві фігури наблизилися, то Трейн вже чудово розгледів двох мисливців. Дядька Морна він чудово знав, адже він був хорошим другом його батька, а також часто навідувався до них, хоча на острові він і прибув лише кілька років тому. А от другого мисливця він бачив вперше.

Морн був найстарший з присутніх. Йому було до сорока, на декілька років старший за батька Трейна, хоча в ордені він був фактично новачком. Колись Морн розповідав хлопцю, що колись над його батьківщиною нависла загроза від вампірів. Там він і отримав свої вміння, а коли війна закінчилася, то він відправився боротися з вампірами вже на острові.

Мисливець мав вже сиві волосинки, однак його зачіска придавала йому молодшого вигляду. Його волосся було зачесане назад, відкриваючи високе чоло, але кілька пасом вільно падали з боків, ніби їх розтріпав вітер. На обличчі виднілася коротка, але охайна, бородка та морщинки, які було утворені чи то віком, чи постійним стресом. Своїми блідо-сірими очима він уважно дивився на хлопчика, хоча і мав незрозумілу втому в погляді.

Одяг його був таким же екзотичним, як і його зброя. Його обладунок складався з важких пластин, які нашаровувалися одна на одну, що надавало йому вигляду дракона. Його металевий наплічник з лівого боку мав вигравіювані лінії, які утворювали герб його рідного клану з батьківщини. Весь його одяг був у приглушених землистих тонах, як і його шарф-комір, який зараз висів на спині.

Поруч з ним був ще один мисливець. Значно молодший, на вид йому було близько двадцяти шести років, однак виглядав не менш досвідченим за Морна. Зростом він був дещо більше за півтора метра, тому виглядав значно менший за інших двох мисливців. Хлопець мав волосся кольору соломи, яке він зав’язував у хвостик з-заду, а його лице прикрашала коротка козляча борідка. То і був Абідоль, як зрозумів Трейн.