Серце, що б'ється: Правда?

Коли вампір розплющив очі знову, перше, що він відчув, - це той самий біль у грудях, тільки тепер до нього додався ще й тупий гуркіт у скронях. Він швидко зрозумів, що знову повернувся на той самий стілець, знову зв’язаний, але цього разу, здавалося, ще міцніше.

Вампір видихнув з глухою злістю. Він знову опинився в тій самій кімнаті.

Навпроти Едварда стояв ще один стілець, який не пустував. На ньому сидів Ніколас власною персоною, закинувши ногу на ногу і крутячи в пальцях якийсь висушений корінець. Вигляд він мав набагато кращий, лише декілька синців нагадували про перебування в замку аристократа.

- Я вже думав, що ти не викарабкаєшся, - почав мисливець, а тоді, ледь стримуючи посмішку, додав: - Хоча, враховуючи твої нічні пригоди, я б сказав, що викарабкався ти доволі непогано.

Аристократ нічого не відповів. Він лише опустив голову і втупився в підлогу.

- Ну, як хочеш, мовчи, - знизив плечима Нік, зовсім не здаючись ображеним. - Тільки май на увазі, мовчання тебе звідси не витягне. У мене ще купа питань, і я нікуди не поспішаю.

Декілька хвилин вони просто сиділи мовчки, перш ніж Едвард не витримав.

- Чого тобі треба? — прохрипів він, не зводячи погляду з підлоги.

- В мене цікаве питання, - швидко протараторив Нік, ніби тільки й чекав на цю фразу. — Що ти таке?

- Що ти зі мною зробив?

- Не ухиляйся від запитань. Це не ввічливо! Я ж на твої поки відповідав? — роздратовано буркнув алхімік.

- Що ти маєш на увазі? - неохоче запитав Едвард.

- Ну, там, у бою під дією наркотиків ти перетворився в невідому мені істоту і бився з повітрям. А поки ти був тут, то безліч разів згадував про свою сім’ю. Це була твоя людська сім’я до перетворення, чи ти про клан? — того жартівливого тону, який Едвард запам’ятав, зараз не було взагалі. — І чому ти маєш за них мститися?

- В мене не було «людської» сім’ї, - принизливо сказав Едвард. — Мої батьки були вампірами, як і я з дитинства.

- Ось воно що! Вампірами не народжуються, і ти не вампір, - Ніколас аж стрибнув на місці, а після продовжив, ніби університетський професор. — Тільки вампір може перетворити людину у вампіра, але при цьому серце людини зупиняється і вампір більше не старіє... А в тебе б’ється серце, як у дампіра... До речі, це добре пояснює, чому та отрута не подіяв на тебе одразу...

Едвард хотів огризнутися, що йому байдуже до вампірської теорії, але слова застряли в горлі. Ігноруючи гул Ніколаса, він прислухався і почув, як зараз калатає його серце. Якщо задуматися, то його ніколи не цікавила вся ця інформація про різновиди вампірів, їх особливості. Це не було пов’язано з його цілями, тому він сприймав все як є. Ніби він такий же нормальний, як і решта. Або навіть краще.

Але слова Ніколаса змусили його задуматися. Він розгублено запитав:

- Дампіри — це що?

- Напіввампіри, які народжені від союзу вампіра і людини. В них б’ється серце, вони можуть харчуватися їжею людей, але у рази сильніші за людей і можуть вживати кров, яка їх посилює, - після невеликої паузи мисливець додав. — Але за звичайних вампірів вони повільніші і слабші... а ще Лілі, здається, казала, що вони не деградують без крові людей.

- То... я дампір? — це не вкладалося в голові у Едварда. Він завжди вважав себе кращим за звичайних вампірів, але зараз його переконують, що він навіть гірше.

- Ні... тобто не зовсім.

Едвард підняв свою голову на мисливця. Ніколас сидів на стільці закинувши ногу на ногу, а його руки підпирали підборіддя, ніби він збирав свої думки докупи. Після пари хвилин в такій позі, він продовжив:

- Ти дійсно маєш ознаки дампіра. Поки ти був тут, я тебе зрідка напував своєю кров’ю, аби пришвидшити регенерацію тканин... хоча, чомусь в тебе ран більше, ніж тобі ми змогли завдати. Але не суть. В основному, весь цей час я в тебе заливав різні корисні харчові суміші, які дають людям в такому ж стані. Ну і ти від голоду не помер ніби...

У Едварда пробігли мурашки по спині. Каша Скарлетт одразу спливла в пам’яті. Він ні разу в житті до цього не куштував людської їжі і навіть вважав її огидною. А тут він дізнається, що в нього її насильно вливали.

- То я дампір... — коротко підсумував він.

Ніколас різким рухом підняв пальця вгору, ніби вказуючи на якусь невідому тваринку на стелі, та підняв одну брову. Це надавало йому навіть більш академічний вигляд ніж раніше.

- Точно ні. По-перше, ти однозначно сильніший типових дампірів. По-друге, вампіри старіють... помітно довше ніж люди, і я не певен яка у них межа життя... завжди хотів це дізнатися точно, але в теорії вони старіють удвічі повільніше людей. А по записах я знаю, що ти десь дві сотні років тероризуєш людей, а виглядаєш на двадцять п’ять лише. Це характерно вампірам.

Нік ніби дав Едварду час на осмислення всього, що він сказав. Чи то може він думав, як краще сказати наступну інформацію. Однак через хвилину тиші він додав:

- А ще те, в що ти перетворився... Одного разу я бився з вампіром, який був приблизно такої ж сили. Це був вищий вампір.

Останні слова змусили Едварда піддатися спогадам. Він знову повернувся в той день, коли його тітка забрала його з дому і вони довго бігли через ліс. В той день Едвард втратив свою сім’ю і дізнався правду про те, що всі вони були вампірами. Але в спогадах було ще дещо, про що він забув на довгі роки.