Серце, що б'ється: Загибель

Хоча майже сходило сонце, проте місяць і зорі було дуже добре видно на небі. Вампір-аристократ сидів на кам’яній стіні і поглядав на горизонт лісу. Все навколо було спокійним, як і завжди до цього.

В руках Едвард тримав бокал, який був наповнений багряною рідиною, такою цінною для вампірів. Його дуже злило те, що той клятий мисливець його не боявся і навіть провокував, тому зараз його думки були зайняті пошуком способу зламати мисливця.

Слабкість у тілі він досі відчував, але від крові вона потроху відходила. Вампір оглянув свою ногу, яка досі боліла, але і їй вже було легше і вона гоїлася на очах.

- Навіщо Зеро ця зарозуміла людина? Що в ньому такого, що він зацікавився? — проговорив про себе вірний слуга Херо, вдивляючись в даль лісу.

Думки його постійно крутилися навколо цього. Насправді, це вперше вампір задумався стосовно того, що в голові у його Володаря, адже раніше він знав лише те, що Зеро вищий вампір, неймовірно сильний і лідер вампірів, який веде їх в чудове майбутнє. Його плани завжди були загадковими, але Едварда це не хвилювало, адже Зеро прийняв його у свої ряди, коли того схопили, і дав можливість здійснювати помсту над людьми.

Ніч була тихою та місячною, і лише іржання коня далеко в лісі переривало цю тишу.

- Коня в лісі?

Хижах підвівся і випростався. Зараз він зосередився, намагаючись уловити кожен звук в лісі, аби зрозуміти, чи йому не почулося.

Не почулося! Він почув звук ще раз. Власник замку чудово знав, що в цій частині лісу коней немає і бути не може, адже це глуш, у якій люди не ходять.

Проте, його це не дуже хвилювало, тому Едвард спокійно сів назад на стіні замку. Вступати в бій він зараз не хотів, доки його нога не буде в повному порядку і поки отрута не перестане на нього діяти. Він не переживав, що його укриття буде виявлено, адже його замок розташований в скелі, добре захований у лісі і спеціальною маскувальною магією.

- Мав би очікувати, що ти не єдиний мисливець, який прибув в цей ліс. Але це не важливо, тебе не зможуть врятувати, адже не зможуть знайти цей замок в цій глуші... Хіба що щось приведе їх сюди, - Едвард посміхався, розмовляючи з повітрям так, ніби Ніколас міг його почути.

Посмішка зійшла з обличчя аристократа, він поставив свій бокал на кам’яну підлогу і різко підхопився. Його осяйнула думка.

- Квіти! Чи міг він... залишати їх, поки я ніс його і щоб я цього не зміг помітити?

Картинка почала складатися в голові у вампіра. Через отруту його відчуття притупилися, а біль в нозі забирала увагу під час дороги. Враховуючи, як він ніс мисливця, то його підсумок мав би випасти по дорозі, але залишився. І квіти, які зникли по дорозі, вони ж сяяли в темряві.

- Чи планував ти це спочатку?

Едвард скочив зі стіни і направився в замок. Він не був впевнений, чи все дійсно було так, але хотів перестрахуватися. На стінах замку було з десяток статуй гаргулій, які можна було оживити за допомогою спеціального артефакту в замку, і він якраз хотів це зробити. Нехай гаргулії розбираються з цими мисливцями.

Через пару митей він швидко пройшов внутрішній дворик з фонтаном, зайшов в замок і сам не помітив, як дійшов до бального залу. Відчинив важкі двері і зайшов в кімнату з великою кількістю столиків. Проте тут його вже чекали.

- Ну... не встигли...

На іншому боці кімнати, вже внизу сходів, було чотири особи. Полонений Ніколас мав кращий вигляд, ніж його залишив Едвард. На його обличчі було видно декілька кривавих синців і сліди від крові з носу, було помітно, як він трохи кульгає на ногу, а його права рука була перев’язана і прикріплена до тіла.

Нік ішов не самостійно, його підтримувала дівчина, нижча за нього майже на дві голови. Одягнута вона була в схожий одяг, що й сам хлопець, шкіряну куртку темно-коричневого кольору з металевими деталями і темно-коричневий плащ, що закривав її фігуру, а на її спині ременем був закріплений великий арбалет алхіміка. Той бік плаща, з якої дівчина підтримувала мисливця, був за спиною і Едвард зміг помітити, що на її поясі був закріплений той самий посріблений меч мисливця, між невеличкими сумками. Також у неї був закріплений кинджал.

Одяг дівчини видавав, що вона досвідчена мисливиця, але на вигляд їй було не більше 18. Це була молода дівчина з коротким каштановим волоссям, яке спадало на її лоб. Її очі були карі, а свого інтенсивного й зосередженого погляду вона не зводила з вампіра. Вираз її обличчя був серйозний та суворий.

Крім дівчини, навпроти Едварда стояв ще один новоприбулий молодий мисливець, який зараз свердлив його важким, лютим поглядом своїми темними очима. Волосся в нього було темне, кошлате і недоглянуте, воно хаотичними пасмами спадало на його лоб та очі. На його обличчі була помітна легка щетина та декілька синяків. Одягнутий він був у серйозніший обладунок, ніж його компаньйони, адже його шкіряний обладунок мав безліч металевих деталей. Його зброя була цікавою, адже в його піхвах було помітно два вигнуті мечі. Правою рукою цей мисливець тягнув за ногу слугу Едварда.

Повисла незручна тиша.

Мисливець з двома мечами відпустив слугу, тіло якого залишилося лежати на сходах, скинув сумку Ніка до найближчого столу і витягнув обидва свої мечі. Дівчина допомогла пораненому дійти до найближчого столику і сісти за стіл, на якому вона і залишила його арбалет та меч.