Серце, що б'ється: Злість

- Ти впевнений? — проричав Едвард до свого слуги.

Вони вдвох знаходилися в підземеллі, просто при вході до катівні, де був поміщений мисливець з котячими очима, якого аристократ здолав декілька годин тому. Запах сирості швидко проникав у ніс, а загальна вологість цього місця створювала загальне неприємне враження.

Нерви тримали в напрузі і він постійно поглядав на зачинені міцні дубові двері, за якими зараз і знаходився прикутий мисливець. Звісно підземелля було у цілковитій темряві.

- С-сумніву бути не мож-же, - його слуга заїкався і помітно нервував. — Ц-цей мис-сливець відомий під іменем Н-Н-Ніколас Адельман... І сам володар н-наказав, щоб йому д-доставили його... ж-живим.

Слуга зіщулився, ніби очікував на удар, а його пан злився, адже в нього вже були плани на цього зарозумілого мисливця. І навіщо лише цей мисливець здався володарю Зеро?

Едвард не хотів миритися з цим так просто, однак і виступити проти Зеро він не міг. Після кількох хвилин роздумів, він прийняв рішення.

- Я зараз зайду в цю кімнату, але ти нічого не бачив! — пролунав наказ до слуги.

- А-але хазяїне, Ви дійсно хочете піти проти волі Володаря? — геть злякано прошептав вампір.

- Він буде живим, але ж не було сказано, щоб повністю цілим, - єхидно зауважив аристократ. Слуга не встиг щось сказати у відповідь, адже його пан вже зайшов крізь дубові двері і зачинив їх з середини.

В кімнаті була абсолютна темрява, але, незважаючи на неї, два котячі ока дивилися на вампіра. Мисливець був уже у свідомості і спостерігав, а з боку на столику лежали його нагрудник, плащ та інші речі, які слуга обережно розклав. Досі не було відчутно страху від цього мисливця, що ще більше дратувало. Навіть при тому, що він сидів прикутий за руки й ноги ремнями до важкого стільця.

У кімнаті було безліч столиків з різними інструментами, але які всі мали одну мету — зламати волю жертви. Щипці, ножиці, молотки, хитромудрі пристрої, які здатні повільно виламати щелепу, та інші. Едвард чудово знав ці інструменти, адже він вже безліч разів використовував їх. Але цього разу випадок був особливий.

Він обережно підійшов до столику і почав переглядати речі на ньому.

Як виявилося, у плащі було безліч кишень з різними флаконами, мішечками з порошками і дивними рослинками. Також, у його мали підсумках лежали болти до обох його арбалетів. Арбалет з зап’ястя був зламаний, але його також зняли і склали на столику поруч. Найбільшу сумку, як і меч та великий арбалет, Едвард залишив на тій поляні, але менший підсумок, в яку мисливець збирав квіти, зараз була порожня.

- Мабуть, випали, коли я його ніс, - подумав він про себе.

Оглянувши арсенал мисливця, власник замку тільки ще більше переконався в тому, що перед ним не звичайна людина.

- Так, так, так. Отже, Ніколас Адельман, - почав Едвард розлого, ніби він виступав перед публікою в суді.

- Ого, то я ще й відома особистість? Я б вклонився, але... ну, руки зайняті, - жартуючи проказав Ніколас, але було помітно, що мисливець звучав так, ніби його язик трохи не слухався його.

- Невже я так сильно його приклав своїм ударом? — промайнуло в думках вампіра.

- Я чув, що ви там шепталися за дверима. Вірний пес Зеро все ж зібрав свої яйця в кулак і вирішив протистояти йому? Похвально, - не заспокоювався мисливець.

- Твоя похвала мене не цікавить, - коротко процідив Едвард крізь зуби. — А тепер, скажи мені, чому володар Зеро зацікавився тобою?

Мисливець показово підняв голову, прицмокнув язиком і хвилину дивився в темряву стелі, ніби він думав над відповіддю. Тепер вампір впевнився, що містер Адельман здатен бачити в темряві не гірше істот ночі.

- Думаю, - почав Нік після хвилини мовчання, - що це тому, що я вмію варити неймовірне зілля проти вошей. Може в Зеро з ними проблема, знаєш...

Почувся глухий звук удару. Едвард вдарив прив’язаного мисливця кулаком в живіт, що той аж голову опустив. Однак вже через секунду мисливець підняв голову, ніби нічого й не сталося і продовжив:

- Ну, або Зеро сподівається, що я можу зварити зілля, здатне вирішити його проблеми в ліжку, - голос алхіміка не змінився. — Знаєш, йому ж вже пару тисяч років... проблеми з потенцією в нього мають бу...

Пролунав ще один глухий удар, але вже сильніше і по лицю. Однак цього разу хлопець все так само повернувся до Едварда, але тепер з розбитою губою.

- Ти ж ніби питання задав... я відповів. Що не так?

- Думаєш, що це місце для жартів? — доволі злісно відповів вампір. — Глянь довкола, всі ці пристрої тільки й чекають, аби бути застосованими проти тебе.

- А без пристроїв тобі не подобається? Відчуття не ті?

Едварда це все вже дуже злило, однак він з усіх сил намагався цього не показувати. Зробивши вдих і повільно видихнувши, він продовжив спокійно:

- Звідки в тебе ці дивні очі?

- Відібрав у вуличного кота, - швидко відповів Нік.

Ця відповідь неймовірно збісила аристократа, тому він одним моментальним рухом вхопив хлопця за палець і вивернув його в іншу сторону до хрусту.