Серце, що б'ється: Ненависть

В каміні потріскувало багаття і химерні тіні танцювали по кімнаті. Стіни і підлога кімнати були з каменю, який інколи вкривали вишукані килими. Вікно в кімнаті було одне, але наглухо завішане шторами. З іншого боку кімнати знаходилися сходи, які вели до важких дубових дверей, що були єдиним виходом з кімнати. Якраз перед початком сходів, на стелі висіло інкрустоване золотом панікадило, але було помітно, що його давно не запалювали. Меблів у кімнаті було небагато. Навпроти каміну знаходилося декілька вишуканих крісел з дорогого темного дерева та якісної тканини, що були повернуті до каміну та пахли старою шкірою. Чоловік, схожий на аристократа, сидів в центральному кріслі, розглядаючи схеми хитромудрих пристроїв, які незабаром будуть розміщені в його підвалі.

Едвард був дуже високим, майже два метра на зріст. Мав довге чорне волосся, яке нагадувало гриву темного лева, і добре гармоніювало з його правильними, холодними рисами обличчя. Але його яскраві червоні очі чудово видавали в ньому вампіра.

Одягнутий він був у вишуканий аристократичний у вікторіанському стилі. Його темний жакет мав високий комір з витонченою вишивкою по краях жакета. Під жакетом був помітний темно-червоний жилет з невеликим коміром. Його штани були темними і заправлялися у шкіряні чоботи чорного кольору. На спинці крісла висіла чорна накидка, яку виготовили з щільної оксамитової тканини. Накидка мала такі ж узори, як і жакет вампіра.

На руці він носив кілька добре оздоблених перснів, а на шиї підвіску у вигляді щита. Ця підвіска була особливо цінна для нього, адже була останнім нагадуванням про його сім’ю.

Усім своїм виглядом Едвард намагався показати всім, що він не лише хижак, але й владний аристократ.

Важкі дубові двері розчинилися зі хрипом і в кімнату зайшов чоловік. Цей чоловік, очевидно, теж був вампіром, що підтверджували його очі та фантастична блідість. Одяг він мав слуги і його вигляд значно гірший, ніж у його хазяїн. Був дуже низьким, майже без волосся і з маленькими сіренькими очима. Чоловік підійшов до крісла і ввічливо вклонився, незважаючи на те, що його хазяїн сидів до нього спиною.

- Говори, - пролунав владний і жорсткий голос аристократа по кімнаті.

- П-пане, - почав слуга невпевнено і дуже улесливо. - катівня підготована у підземеллі! Володар прислав вам кількох селян з Нероса, щоб ви могли насититься.

Згадка назви села змусила пана насупитися, через погані спогади. Вже більше двохсот років Едвард служив Зеро його найкращим виконавцем волі. За весь цей час його бажання помсти так і не було повністю задоволене. Однак, прості вбивства в бою йому вже давно перестали приносити задоволення. Тому, у подарованому замку, і була збудована катівня.

- Добре, ти вільний, - коротко і владно сказав аристократ.

Слуга ще раз швидко вклонився і дуже швидко покинув кімнату. Його хазяїн так і не подивився на нього, продовживши сидіти в своєму кріслі. Зараз він намагався знайти новий сенс в жорстокості, аби нарешті задовольнити своє бажання помсти людям за свою сім’ю.

Зачекавши ще кілька хвилин, він нарешті піднявся зі свого крісла. Йому вже не терпілося спробувати нові іграшки. Піднявшись по сходах, чоловік вийшов з кімнати в довгий коридорчик, залишивши запах горілого дуба і старої шкіри оббивки позаду.

Весь цей замок був щедрим дарунком Зеро. Це був королівський жест, що мав би означати прихильність, але залишався лише чудовим нагадуванням про те, кому саме належить життя Едварда.

У коридорі панувала класична, холодна готика з відлунням вампірського прагнення до вічності. Високі, стрільчасті склепіння губилися в темряві десь над головою, адже вампірам не було потрібне світло, щоб бачити. Кроки вампіра були легкими, майже невагомими, як і личить хижаку.

Він ішов довгою галереєю. З одного боку тягнувся ряд величезних вітражних вікон з великими завісами, які зараз були відсунуті. Місячне світло, пробиваючись крізь темно-червоне та густо-синє скло, розліталося по підлозі блідими плямами. З іншого боку, між дверима, що вели в різноманітні кімнати, були розташовані численні картини, серед яких особливо виділялася картина на якій був зображений Зеро в срібній рамці. Для вампірів срібло було слабкістю і приносило біль при контакті, тому Зеро обрав саме таку рамку для свого портрета, аби показати, що він вище слабкостей звичайних вампірів. Однак, зараз на цій картині лежав тонкий шар вікового пилу, адже ніхто не наважувався його змахнути.

Повітря стало холоднішим і вологішим, коли Едвард вийшов до центральної зали, через яку можна було потрапити до парадного входу цього замку. В цій центральній залі знаходився банкетний зал, який утворювався з декількох десятків широких столів за якими спокійно могли уміститися дюжина людей. Ця зала була збудована попереднім власником, який часто її використовував, але теперішній власник не використовував її взагалі через непотрібністю, тому зараз тут панувала пустота і тиша, яку переривали лише кришталеві люстри, що тихими дзвонами реагували на кожен протяг. Тут Едвард пройшов по частині зали на іншу сторону і зайшов в ще одні темні двері за якими був ще один коридор, але вже без вікон та картин.

Деякий час вампір рухався по цьому коридору і невдовзі коридор все ж закінчився, впершись у важку арку, що була витесана з грубого, майже чорного каменю. Ця арка була входом до сходів, які вели вниз. Саме тут готична витонченість поступилася місцем первісному, гнітючому страху.

Власник замку ступив на гвинтові сходи, які круто йшли по спіралі в саму глибочінь замку. Тут були факели на стінах, затиснуті в залізних тримачах у формі пазуристих лап. Звісно ж, вони не горіли — вампірському зору світло було не потрібне, а ще це додавало страху тим людям, які потрапили сюди. У цій абсолютній темряві його хижацькі почуття загострилися. Він відчував, як стіни стають товстішими, ізолюючи його від усього світу. Він чув, як десь глибоко внизу капає вода, б’ючись об камінь, а його в’язні перешіптуються між собою.