Розділ 14

Кірім, столиця Крайни, був найбільшим містом країни та живим серцем, де століттями билися пульси влади, інтриг і молитов. Величний замок королів височів над усім, його вежі й стіни пам’ятали війни, покоління королів і королев. У самому центрі міста стояв розкішний храм Богині Сонця Айни, а його золоті куполи сяяли навіть у похмурий день, біля нього жерці в білих шатах цитували вчення своєї богині, їхні голоси лунали над площею, ніби молитва за мир, якого давно не було.

Біля маєтків і палаців майоріли герби різних впливових сімейств: яструби, ведмеді, леви, орли, дракони. Кожен символ — це історія, сила, амбіції. Сьогодні ввечері в палаці мала відбутися Рада Лордів: кандидати виступлять перед лордами, а вже через добу, після довгих роздумів, буде обрано того, хто сяде на трон.

Воїни Бейна вже були в місті, не просто вояки, а елітні. У коричневих важких обладунках, прикрашених ведмежим хутром, вони рухалися групами, пильні погляди, руки на руків’ях мечів. Багато хто з них воював проти ельфів під командуванням Бейна.

— Забагато тут вояків Бейна, — тихо помітила Либідь, оглядаючи вулицю з коня.

Морган лише кивнув.

Скоро вирішиться доля країни. Доля Бейна та Моргана.А тоді... тоді Велеслав піде до відьми.

Морган подивився на друга, той сидів позаду, уважно розглядав місто, будівлю храму, герби на стінах. Погляд його був спокійний, але далекий, ніби вже бачив щось за обрієм.

Нарешті вони зупинилися біля будинку, де мали жити, поки триває Рада Лордів. Старий, але міцний маєток мав високі стіни, ковані ворота, вікна з кольоровим склом. Воїни Аргона одразу зайняли позиції навколо.

Морган зіскочив з коня першим. Велеслав спустився слідом... повільно, ніби кожен рух давався важко.

Либідь подивилася на них обох.

— Відпочивайте, — сказала вона тихо. — До вечора.

Морган і Велеслав зайшли всередину. Морган втомлено сів на диван, відчуваючи, як біль у плечі й ребрах пульсує в унісон з серцебиттям. Кімната була тихою лише віддалений шум міста за вікнами. Велеслав підійшов до каміна й просто простягнув руку, полум’я спалахнуло саме собою, яскраве й тепле, ніби слухняне.

Він стояв, дивлячись на вогонь, спина напружена.

— Коли покінчимо з Бейном, я одразу піду, — сказав він тихо, не обертаючись. — Ти це розумієш?

— Так. Розумію, — відповів він сухо, голос хрипкий від утоми й чогось ще, що стискало горло.

Велеслав повільно повернувся до Моргана.

— Я просто хотів сказати, що я...

— ...я не буду прощатися, — перебив його Морган різко,— Я розумію, що ти йдеш. Але я не приймаю того, що ти маєш загинути в будь-якому випадку. Я знайду рішення. Не знаю де й як, але знайду.

Велеслав подивився на нього і к його очах блиснуло щось — вдячність? Сум? Він не хотів сперечатися з Морганом.

— Даремно згаєш свій час, — відповів він спокійно — Але справа твоя.

Він зробив паузу, ніби збирав слова.

— Я лише хотів сказати, що я радий, що в мене є такий друг.

Морган ковтнув, від чого горло стиснуло ще сильніше.

Велеслав ледь помітно кивнув.

— А тепер треба відпочити. Відчуваю, що вечір у Раді Лордів буде важкий.

Він піднявся сходами до своєї кімнати.Морган залишився один — сидів, дивлячись у вогонь, кулак все ще стиснутий навколо руківки меча. За вікном Кірім готувався до ночі, яка вирішить долю країни.

                            ******

Рада Лордів відбувалася у головній залі королівського палацу Кіріму — величезному приміщенні з високою стелею, колонами з чорного мармуру й вікнами, що виходили на нічне місто. Два десятки лордів сиділи по центру за довгим столом, освітленим сотнями свічок. На чолі столу сидів Бейн, з виглядом, наче він уже король: посмішка впевнена, очі блищать холодним тріумфом. Навколо — місцева знать, жерці Айни в білих шатах, охорона . Повітря у залі було важким та тиснуло на людей.

Коли Аргон, Либідь, Морган і Велеслав увійшли до зали, Бейн лише посміхнувся, так широко, хижо, ніби чекав саме цього моменту. Вони зайняли свої місця. Велеслав став за спиною Моргана, бо за столом могли сидіти лише лорди та кандидати на престол.

Бейн першим заговорив, голос спокійний, але з ноткою здивування.

— Леді Либідь, дуже дивно, що ви прийшли у супроводі того, хто підозрюється у державній зраді.

 Либідь підняла брову.

— Зрадником? Дивно. Хіба ви не отримали листа, де пояснюється, що документи "зради" Вульфхартів — це підробка? Ми наче усім розіслали....

Деякі лорди помітно кивнули. Шепіт прокотився залом.

Либідь поклала на стіл два листи.

— Щож... Ось два листи. Один підробка, така сама, як проти Вульфхартів, але вже на вас. Інший це зізнання Оцелота: як він підробив документи, хто замовник, кому передані. Вони теж вказують на вас.

Один із лордів нахилився вперед.

— Хіба можна вірити злочинцю?

Либідь відповіла спокійно:

— Не в тому справа. Це доводить можливість підробки такого рівня документів. Це як мінімум треба було розібратися, а не одразу звинувачувати когось у державній зраді чи саджати у в’язницю.

Бейн усміхнувся ще ширше, ніби все йшло за планом.

— Якщо це правда, то запевняю вас: винуватці будуть знайдені та покарані особисто мною.

Либідь підняла брову.

— Не сумніваюся.

Вона зробила паузу і вдарила.

— Але мене ось що турбує. Чому за це мав відповідати своїм життям Морган Вульфхарт, якому на той момент було лише сімнадцять і який навіть не мав доступу до справ Вульфхартів? У людей може з'явитися хибне враження, лорд Бейн, що ви намагалися вбити кандидата на престол.

Зал зашепотівся голосніше.

"А вона хороша", — подумав Морган, дивлячись на Либідь.

Бейн нахилився вперед. Його голос був турботливий.

— "Відповідати своїм життям"?Я навіть леді Еліс і пальцем не зачепив. Ви взагалі про що? Я тільки хотів захистити хлопця від ельфа, який вбив моїх людей та викрав юного Вульфхарта.