Розділ 11

   Аргон уважно переглянув листи, передані Оцелотом, акуратно розклавши їх на столі. Нарешті підвів погляд.

— Це значно покращить наші позиції на Раді Лордів, — сказав він розмірено. — Як мінімум поставить під сумнів звинувачення Бейна проти Вульфхартів. Але...

— ...але цього недостатньо, — продовжила Либідь, стоячи біля вікна з схрещеними руками. — Ми маємо довести, що Бейн, це не єдиний, хто може захистити країну від звіролюдів.

Морган нахилився вперед.

— І як ми це зробимо?

Либідь повернулася, погляд її був твердий.

— Ми знищимо велику групу звіролюдів самотужки — силами міста. Хоча спочатку розвідникам треба дізнатися, де вони.

Аргон кивнув.

— Наш рід і рід Вульфхартів разом громлять потвор. Це буде потужним прикладом. І гарною мотивацією для інших лордів. І можливо, навіть ти й Морган...

— Батьку, тільки не починай знову, — перебила Либідь. Вона явно відчувала, куди хилить розмова.

 Аргон розвів руками з невинним виглядом.

— Я мав хоча б спробувати. Тим більше післязавтра в Моргана день народження.

Морган показово закотив очі й зітхнув.

— Ну тоді відпочивайте, — підбив підсумок Аргон. — Поки не дізнаємося, де звіролюди, ми нічого не вдіємо.

Всі вийшли з кабінету, але раптом Велеслав зупинився й повернувся до Моргана.

— Не розумію одного, — сказав він спокійно. — Як у тебе може бути день народження післязавтра, якщо ти народився майже вісімнадцять років тому?

Очі Луни стали круглими, як монети.

— Ти це зараз серйозно? — здивовано запитала вона.

Велеслав блимнув.

— А що не так?

Луна подивилася на Моргана потім знов на Велеслава.

— У тебе коли день народження?

— Я народився вісімнадцять зим тому, — впевнено відповів Велеслав.

Луна чекала продовження.

— І твій день народження...

— ...був вісімнадцять років тому, — щиро відповів Велеслав, нічого не розуміючи.

Луна закрила обличчя долонею й тихо прошепотіла сама собі:

— У нас проблеми...

Морган розсміявся — коротко, але щиро.

— Та годі вам. Не час зараз святкування. Є важливіші справи. Відсвяткуємо наступного року.

Крон театрально зітхнув.

— А я вже думав, нарешті буде з ким випити пляшку вина... Ну, наступного року — значить наступного року. Вип’ю сам.

 Морган подивився на Крона 

— Зачекай. Вино я б випив.

— Наступного року, — з насмішкою повторив Крон.

                             *****

 Чекати довго не довелося. Через кілька днів розвідники принесли звістку: велику групу звіролюдів помітили недалеко від селища, розташованого в півдоби шляху вгору по річці від Хорта.

Морган, Велеслав, Кассандра й Либідь вирушили разом із двома сотнями воїнів Аргона. Луна й Крон залишилися в замку. Колона рухалася швидко: копита стукотіли по кам’яній дорозі, прапори з яструбом майоріли на вітрі. Морган їхав поруч із Велеславом, Кассандра — попереду, Либідь — з правого боку.

Раптом Либідь сповільнила коня й порівнялася з Морганом.

— Отже... — почала вона тихо, щоб не чули інші. — Ти не хочеш стати королем. І мені цікаво... чому?

Морган зітхнув, дивлячись уперед.

— Все просто. Бо це не моє. Я не лідер.

Либідь ледь усміхнулася — з ноткою іронії.

— Правда? А мені здалося, що вони йдуть за тобою й радяться з тобою, а не наказують, що робити. Турбуєшся про них. Чи хоча б згадати, як ти собі місця не знаходив, коли на твого друга одягли кайдани. Це трохи... схоже на лідерство.

Морган насупився.

— Вони мої друзі, а не підлеглі. Це інше.

— І тим не менш, — Либідь не відступала, погляд її був уважний. — Враховуючи той факт, що ти став другом ельфові, а ельф став твоїм другом... Не кожен може цим похизуватися. Я взагалі не чула про такі випадки дружби. Це значить, що в тобі щось таки є. Поки не розумію, що саме.

Вона повернулася до Велеслава, що їхав поруч.

— Ну а ти, ельфе... Велеславе, що скажеш про Моргана? Що в ньому такого?

Велеслав мовчав хвилину — погляд його був спрямований уперед, на дорогу.

— Я не зобов’язаний тобі відповідати, — спокійно сказав він.

Либідь ледь підняла брову, але не образилася.

Але Велеслав все ж відповів

— З нього був би чудовий король.

Морган різко повернув голову до друга, його очі розширилися від подиву.

Либідь усміхнулася.

— Оце так.

Морган потер потилицю, ніяково відводячи погляд.

— Ви обоє... перебільшуєте.

 Вони добралися до селища, коли знайшло сонце. Перше, що кинулося в очі, так це паніка. Люди поспішно збирали речі: жінки тягнули вузли з одягом, чоловіки запрягали вози, діти плакали. Дим від кількох покинутих вогнищ стелився над дахами, собаки гавкали несамовито. Селище готувалося тікати.

Перелякані розвідники, що чекали Либідь із військом, підбігли одразу.

— Пані Либідь! — вигукнув один, обличчя бліде. — Їх стало більше! Вони збираються в лісі за річкою. Вже не невелика група, їх вже більше сотні. І... вони згуртовані. Ми не чекали такого.

Либідь нахмурилася, стиснувши поводи. Вона не очікувала, що звіролюдів буде більше ніж півсотні. І що вони діятимуть як справжня армія.

Вона мовчки озирнулася на своїх воїнів — дві сотні, добре озброєні, дисципліновані. 

"Якщо ми захистимо селище зараз — ми можемо перемогти. Але ціна буде висока. Сотні проти сотні, і вони згуртовані... Ми втратимо людей. Багато. А якщо відступимо — залишим селище напризволяще. І Бейн скаже: 'Бачите? Аргон і Вульфхарти не здатні захистити навіть маленьке селище'."

Вона стиснула губи. Батько покладав на цю битву надії — доказ для Ради Лордів. Але зараз усе виглядало інакше.

"Відступити? Зберегти сили, дочекатися кращого моменту? "

Вона глибоко вдихнула.

Погляд Велеслава зупинився на знайомому возі біля старої хати на краю селища. Біля нього поралися люди: п’яниця-провідник і десяток озброєних людей з банди Оцелота. Вони швидко вантажили ящики й мішки. Морган одразу зрозумів: це їхня схованка. Або принаймні один із тайників "Нічних Бігунів".