Розділ 9

Здавалося, подорож на кораблі до Хорта буде спокійною. Море лежало рівне, вітер дув у спину, сонце гріло палубу. Матроси співали робочі пісні, Луна сміялася з Кассандрою, Крон дрімав у тіні. Навіть косі погляди на Велеслава поступово згасали — цікавість змінилася байдужістю.

Але це було до того моменту, як Велеслав і Морган не побачили його.

Вони стояли біля борту, дивлячись на порт, що повільно віддалявся. І тут, на нижній палубі, серед пасажирів, що сідали в останній момент, з’явилася знайома постать: огидний чоловік з грубими руками, шрамом на щоці й холодними очима. Той самий работорговець, що три роки тримав Велеслава в кайданах і продав його на ярмарку.

Велеслав завмер. 

— Грок, — назвав він ім’я, не відводячи очей від чоловіка. — Вже знайшов собі нових полонених.

Разом з Гроком і двома здоровенними посіпаками — кремезними, з батогами на поясі — стояла залізна клітка, накрита зверху брудною тканиною. З-під неї виднілися дві постаті: жінка середніх літ, з розпатланим волоссям і синцями на руках, і дівчинка років чотирнадцяти, що тремтіла, притулившись до матері.

Морган стиснув кулаки, відчуваючи, як кров приливає до обличчя.

— У нас заборонено рабство.

Велеслав ледь помітно кивнув, очі все ще прикуті до клітки.

— І тим не менш, його торгівля продовжується. Заплатив місцевій охороні і торгує собі.

Він говорив спокійно, але Морган чув у голосі друга ледь помітну напругу, ніби старий біль прокинувся.

— Ти ніколи не розповідав... як тобі там було.

Велеслав на мить заплющив очі. Коли розплющив, то його погляд був холодний, але в глибині блиснуло щось темне.

— А нема про що розповідати, — відповів він тихо. — Мене він тримав як трофей. Для своєї «помсти» всім ельфам. Постійні знущання. Биття.

На мить йому здалося, що він знову відчуває пекучий біль на спині — рубці від батога, що ніколи не зникнуть повністю.

— Він вирішив мене продати лише тоді, коли подумав, що я скоро помру від побоїв та голоду.

Морган ковтнув, кулаки стиснулися сильніше.

— А зараз, коли в країні безвладдя... для нього золоті часи. І ми нічого не можемо зробити.

 Велеслав уважно дивився на дівчинку в клітці її великі перелякані очі, тонкі руки, що трималися за ґрати.

— Так, — відповів він тихо. — Не можемо.

Корабель відплив. Хвилі потужно били об борт. А на нижній палубі Грок посміхався, перевіряючи замок на клітці.

 Настала ніч. Корабель тихо поскрипував, хитаючись на хвилях. Грок намагався дрімати у своїй окремій каюті. Грошей у нього вистачало, щоб дозволити собі таке. Він не любив море: від качки нудило, хотілося блювати й когось відлупцювати.

— Добре, що є кого відлупцювати, — пробурмотів він, посміхнувшись сам до себе. Відпивши з пляшки рому, він підвівся, взяв батіг і пішов на нижню палубу — до своїх посіпак, які охороняли "товар".

Спустившись, Грок побачив, що обидва здоровані сплять на підлозі.

— За що я вам гроші плачу?! — гаркнув він і пнув одного ногою.

Посіпак не ворухнувся. Грок пнув сильніше , тіло перекинулося на спину, показавши розпороте черево й калюжу крові. Другий лежав з перерізаним горлом.

Грок завмер.

— Як добре, що мені не довелося йти за тобою аж до каюти, — пролунав спокійний, холодний голос із тіні.

Грок різко повернувся і побачив Велеслава. Очі ельфа блищали в тьмяному світлі лампи.

— Ти?.. — тільки й встиг вичавити работорговець, тягнучись за мечем.

Але Велеслав уже був поруч. Кинджал блиснув, вдаривши по кисті руки Грока. Лезо пройшло крізь м’ясо й кістку з хрустом — відсічена долоня впала на підлогу. Грок розкрив рота для крику, але ельф затулив його рукою — міцно, безжалісно.

Наступний удар — точний, у груди, прямо в серце. Грок захрипів, очі витріщилися, тіло обм’якло й повалилося поруч із посіпаками.

Велеслав холодно глянув на жінку й дівчинку в клітці, які тремтіли, притулившись одна до одної, очі повні сліз і жаху, чекаючи, що тепер черга їхня, як небажаних свідків.

— Все буде добре , Злато — мати шепотіла своїй доньці, намагаючись її заспокоїти.

— Вони п'яні вбили один одного у бійці — Ельф нахилився над тілом Грока, обшукав кишені. Дістав важкий гаманець із золотом та ключ від клітки кинув його крізь ґрати жінці.— Ключ на всяк випадок. Краще сидить поки у клітці, доки хтось не побачать тіла. Так ви будете поза підозрою.

 Потім ельф повернувся й вийшов тихо, швидко, непомітно, як тінь.

  Зранку Морган дізнався з розмови мотросів: Грок і його посіпаки мертві. Жінку з дівчинкою звільнили з клітки, зламавши грати. На питання, що сталося, жінка повторювала одне: "Вони були п’яні. Посварилися. Повбивали один одного в бійці".

Враховуючи порожні пляшки рому й сліди боротьби, версія всім здалася правдоподібною. Усі зітхнули з полегшенням одним негідником менше.

 Морган підійшов до Велеслава, який стояв біля борту й спокійно дивився на море. Вони мовчки простояли хвилину.

 — Не можна вбивати людей... отак просто, — нарешті сказав Морган тихо. — Я бачив... тоді...твою спину. Ті рани. Добре, що люди не постраждали.

Він наголосив на останньому реченні ледь помітно, але Велеслав зрозумів. Грок і його посіпаки... для Моргана вони вже не були людьми.

Велеслав мовчки кивнув, ледь помітно. Очі його були спрямовані за обрій             

                                *****

 Нарешті корабель пришвартувався в Хорті — одному з найбільших міст Крайни, справжній другій столиці. Широкі вулиці були вимощені гладким каменем, будинки міцні й охайні, а де-які вражали розкішшю: високі вікна з вітражами, різьблені балкони, дахи, вкриті блискучою черепицею. На вулицях вирував натовп: торговці, ремісники, знать у шовках, діти, що бігали між возами. Повітря наповнювали запахи свіжого хліба, спецій і моря.