Розділ 8

Нарешті вони дісталися Хачбея — великого портового міста, що розкинулося на березі бурхливого моря. Повітря тут було просякнуте сіллю, рибою й димом від тисяч вогнищ. Вулиці кишіли людьми: торговці гукали з возів, матроси співали грубі пісні, діти бігали між прилавками. Найбільший базар у Крайні — місце, де можна знайти будь-що: від екзотичних спецій далекої країни Тайо до заборонених артефактів і наймайстерніших виробів ювелірів та ковалів. У такому натовпі легко сховатися і легко загубитися назавжди.

Крон чекав їх у невеликій хатині на околиці, біля старого причалу. Це не був розкішний маєток Вульфхартів з камінами й садами — проста дерев’яна будівля з кількома кімнатами, скрипучою підлогою й запахом моря щілини. Але тут було тепло, були ліжка, їжа й дах над головою. Більше їм поки не потрібно.

Морган першим увійшов і одразу посміхнувся, побачивши старого наставника біля каміна. Крон стояв, як завжди, рівно, з чорною пов’язкою на оці, але в кутиках губ грала ледь помітна усмішка.

Луна не стрималася: з радісним вигуком підбігла й міцно обійняла Крона. Старий завмер на мить, а потім його суворе обличчя розм’якло — він погладив дівчинку по голові, як дідусь.

— Ну-ну, маленька... Я теж радий вас бачити.

Велеслав і Кассандра ввійшли останніми, зачинивши двері. У хатині стало тісно, але значно тепліше, вперше за довгий час.

Крон сів за стіл, жестом запросивши всіх.

— Отже, що ми маємо, — почав він спокійно, ніби продовжував урок у бібліотеці. — Бейн прагне стати королем. Він звинуватив Еліс і весь рід Вульфхартів у державній зраді. Звісно, зараз ніхто не розбиратиметься, доки не з’явиться новий король. Тому його люди полюватимуть на Моргана й Луну.

Він помовчав, дивлячись на полум’я в каміні.

— Але є третій претендент. Лорд Аргон. Мудрий, розважливий. У нього одне з найбільших військ у Країні, хоч не таке велике, як у Бейна, але достатньо сильне, щоб дати відсіч. Повторити з Аргоном те, що Бейн зробив з нами, не вийде.

Морган нахилився вперед.

— І що нам робити?

— Щоб стати королем, і Бейн, і Аргон мають переконати Раду Лордів у своїй гідності. Ми поїдемо до Аргона і допоможемо йому перемогти. На жаль, шансів, що оберуть тебе, Моргане, немає, бо ти надто юний, та ще й наклеп у зраді. Якщо Аргон стане королем, він відновить справедливість щодо Вульфхартів.

Морган насупився.

— А чому ми впевнені, що Аргон не здасть нас Бейну?

Крон ледь усміхнувся.

— Бо вони давні вороги. А з твоїм родом Аргон завжди був у добрих стосунках. Ви навіть мали... певні плани на майбутнє. Ти мав одружитися з його донькою після вісімнадцятиріччя для скріплення союзу та посилення впливу.

Морган фиркнув, відкинувшись на стільці.

— Пфф, без мене. Одразу кажу. НІ.

Він не раз чув про такі "шлюби по розрахунку" , для посилення влади, для збільшення земель, для міцних союзів. Сподівався, що його це омине. Луна хихикнула, Кассандра ледь помітно посміхнулася кутиком губ.

Крон підняв руку, повертаючи до справи.

— Давайте вирішувати нагальні питання. Через три дні відпливає корабель до Хорта — міста, де править Аргон. Ми маємо бути на ньому.

Луна тихо запитала, дивлячись у стіл:

— А що... з тіткою Еліс?

Крон помовчав довше.

— Вона жива. Скоріше за все, її відправлять до в’язниці, чекати вироку нового короля.

Морган опустив голову, провина стиснула горло.

— Зрозуміло...

— На жаль, зараз ми нічого не вдіємо, — Крон уважно глянув на нього своїм єдиним оком. — А поки... відпочивайте. Якщо виходите на вулицю, будьте обережні. Не привертайте уваги.

Велеслав, який досі мовчав, кивнув. Кассандра встала перевірити вікна й двері.

У хатині запала тиша. Вони були в безпеці, але попереду чекав новий шлях, нові союзники й нові ризики.

 Велеслав став біля вікна, дивлячись на море. Він ніколи не бачив його раніше. Велике, здавалося безкрайнє, з хвилями, що котилися одна за одною під сірим небом. Для нього, вихованого в Темному Лісі, це було щось чуже й водночас заворожуюче, ніби море це жива істота, що дихала.

До нього тихо підійшла Кассандра. Хвилину вона теж мовчки дивилася у вікно, милуючись краєвидом: кораблі на горизонті, чайки, що кружляли над прибоєм, сонце, що пробивалося крізь хмари й блищало на хвилях.

— Знаєш... — нарешті почала вона тихо, не відводячи погляду від моря. — Коли я вчилася битися в майстра у країні Тайо, у нього було багато учнів. Але один хлопець виділявся. Швидкий. Міг спіймати стрілу в польоті. Обігнати будь-кого навіть найшвидшого хижака в тих краях.

Велеслав повернув голову, слухаючи уважно. Кассандра продовжила, все ще дивлячись на хвилі.

— До чого я веду... Коли я побачила твою швидкість у бою з тим звіролюдом, у порівнянні з тобою той хлопець рухався, як черепаха. Я знала, що ельфи швидкі, але... щоб настільки.

Велеслав відійшов від вікна, плечі ледь опустилися.

— Це було інстинктивно. Я не хотів, щоб Морган постраждав.

Він помовчав, дивлячись у підлогу.

— А тепер... я втомлений.

Кассандра кивнула — розуміюче, без зайвих слів.

— Так, звісно. Іди відпочинь. 

Велеслав вийшов з кімнати тихо, зачинивши двері.

Кассандра залишилася біля вікна ще на мить. Потім прошепотіла, ніби сама до себе:

— Це було швидко. Навіть як для ельфа.

                           *****

Морган прокинувся раніше за всіх. Тихо одягнувшись, він вийшов з кімнати й спустився сходами до дверей.

— І куди це ти зібрався, Моргане? — пролунав спокійний допитливий голос Кассандри.

Морган мало не підстрибнув. Він готовий був поклястися, що коли спускався, на поверсі нікого не було. Але ж це Кассандра, яка вміла бути непомітною, як тінь.

— Я... ненадовго. Десь на годинку, — пробурмотів він, намагаючись звучати впевнено. — Подумав, що нам не вистачить... припасів.