Розділ 4

  Пройшло кілька місяців — зима поступилася місцем ранній весні, сніг зійшов, а на дубі їхня фортеця вже обросла новими дошками, дахом з гілок і навіть саморобним прапором з гербом вовка. У маєтку всі вже звикли: Морган і Велеслав — нерозлучні. Ходили разом на уроки, в сад, у бібліотеку. Грали в шахи вечорами — спочатку Морган вигравав, бо Велеслав не знав правил гри, але за тиждень ельф уже розбивав його в пух і прах, передбачаючи ходи на десять вперед. Луна часто приєднувалася: сиділа між ними, їла печиво й коментувала кожен хід.

Але одного квітневого ранку все змінилося.

Еліс сиділа в своєму кабінеті — похмура, бліда. Перед нею на столі лежав відкритий лист з королівською печаткою: червоний віск із левом, уже зламаний. Вона перечитувала його втретє.

Король помер. Без спадкоємців. Без заповіту. Трон порожній.

 А це означало одне: можливу війну. Не відкриту — спочатку. А війна: інтриг, отрути, шлюбів, зрад. Лорди почнуть боротьбу за владу. Кожен, у кого є хоч крапля королівської крові чи давній титул, стане мішенню. Морган — з роду Вульфхартів. Давній рід, один із трьох, що мають історичне право на трон за старовинними законами. Його прапрадід був королем. Кров не забута. Він — претендент. Не головний. Не найсильніший. Але достатньо небезпечний, щоб хтось захотів його прибрати. Або використати. Або змусити одружитися з «правильною» нареченою.

Еліс стиснула лист у руці.

Вона знала: спокій скінчився.

Тепер маєток стане ареною, а Морган та Луна опиняться в центрі бурі.

Був ще один лист — цього разу з печаткою лорда Бейна: чорний ведмідь на червоному полі, символ сили й жорстокості. Вона прочитала його втретє, пальці стиснули пергамент так, ніби хотіли розтерти його в пил.

«Шановна леді Еліс, — писав Бейн — Ми з моєю гвардією проїжджаємо вашими землями на допомогу сусідньому місту, де звіролюди знову підняли голови. Будемо раді зупинитися в вашому маєтку на ніч чи дві. Ваша гостинність, як завжди, буде оцінена. З повагою, лорд Бейн, претендент на трон».

Еліс відклала лист. Її очі звузилися.

Стара хитра лисиця відчула запах підступу за милю. Бейн — один із тих трьох головних претендентів на трон, найсильніший, з армією, що налічувала тисячі. Його слава йшла попереду: під час війни з ельфами він спалив ельфійскі міста та селища, катував полонених заради «інформації».

Допомога сусідньому місту? Звіролюди були проблемою, але не такою, щоб Бейн особисто їхав із гвардією. Ні. Він їхав сюди. До Вульфхартів. До Моргана — спадкоємця давнього роду, який теж мав право на трон. Бейн міг хотіти союзу або прибрати конкурента. 

«Його не надурити», — подумала Еліс, посміхаючись кутком губ. — «Але й мене не надурити».

Вона підвелася. Треба було ретельно готуватися.

Вона знала: його війська не здолати силою. Тисячі солдатів, катапульти, наймані маги. Будь-яка оборона маєтку не витримає. Сила не допоможе. Тільки хитрість. Тільки час. Вона покликала тільки двох: Крона й Кассандру. Вони прийшли ввечері, коли маєток уже засинав. Двері кабінету зачинилися щільно.

Крон сів, склавши руки на колінах. Кассандра стояла, спершись на стіну, рука на руків’ї меча.

Еліс не витрачала часу на вступи.

— Бейн їде не на допомогу. Він їде по Моргана. Або по його голову. Ми не витримаємо атаки. Треба виграти час. І підготувати відступ.

Вона розклала на столі стару мапу маєтку — з таємними позначками, які знала тільки вона... і вони двоє.

— Тунель веде в ліс, до старої хати. Там запаси на тиждень: їжа, вода, зброя, коні. Виведете їх туди, коли скажу.

Кассандра кивнула.

— А ельф?

Еліс зітхнувши відповіла

— І Велеслава. Морган не залишить друга. А ми не можемо ризикувати, що хлопець зробить дурницю через це... Коли Бейн приїде. Я зустріну його з посмішкою. Затримаю розмовами, вечерею, переговорами. Виграю час. А ви — вночі виведете дітей. Я... залишуся. Затримаю, якщо треба.

Кассандра насупилася.

— Леді...

— Ні, — перебила Еліс. — Головне — врятувати спадкоємця. І дівчинку. І... цього ельфа, якщо він уже частина родини.

Вони обговорили деталі: сигнали та запасні шляхи. Крон візьме документи та гроші, якщо доведеться ховатися довго. Кассандра перевірить зброю й коней.

Коли вони пішли, Еліс лишилася сама. Вона подивилася на портрет батька Моргана на стіні — суворого, але доброго.

— Ти б пишався Морганом та Луною.

Звісно, можна було відправити дітей у безпечне місце раніше, але Еліс була впевнена, що в маєтку вже хтось шпигує для Бейна. Тому краще сховати дітей, коли Бейн їх побачить. Він просто так не нападе. Йому потрібен буде привід.

                                                                                       *****

Зазвичай кожен їв окремо: Еліс у своїй вітальні, Морган із Луною в малій залі, Велеслав — тихо в бібліотеці чи в саду. Але цього вечора стіл у великій обідній залі був накритий на чотирьох. Свічки горіли яскравіше, страви пахли багатше — ніби свято. Тільки ніхто не святкував.

Еліс сиділа на чолі столу — рівна спина, холодна посмішка. Луна — навпроти Моргана, очі великі від цікавості. Велеслав — поруч із Морганом, як завжди останнім часом.

Слуги подали першу страву й вийшли. Двері зачинилися.

Еліс повільно поклала виделку.

— У нас скоро гості, — сказала вона спокійно, ніби про погоду. — Лорд Бейн із військом. Він їде допомагати сусідньому місту боротися з нападами звіролюдей. Його солдати розіб’ють табір біля маєтку. А капітани... зупиняться в нас.

Вона зробила паузу, дивлячись на кожного по черзі.

— Тому нам доведеться потіснитися. Велеславе, твою кімнату займуть гості. Треба її підготувати.

Морган одразу напружився.

— Ні, — сказав він твердо. — Він не буде ночувати в стайні чи деінде.

Луна подивилася на брата, потім на Еліс — очі широко розплющені.

Еліс подивилася на Моргана без гніву та без зневаги. Потім ледь кивнула.