Глава 15

15.1.

Крок за поріг — і реальність навколо Моргана здригнулася. Прямо біля входу лежало щось огидне: велика, волохата й смердюча купа плоті. Це була шкіра Щура, покинута, мов старий кокон. Здавалося, щось могутнє розперло її зсередини, розірвало на шматки й скинуло, як непотрібне вбрання.

Саме святилище змінилося до невпізнання. Стіни храму Айни вмить постаріли на тисячу років, вкрилися чорною пліснявою та глибокими тріщинами, в яких пульсувало щось живе й вороже.

Велеслав стояв за кілька кроків, застиглий, мов кам’яна статуя. Коли він озирнувся на Моргана, в його очах відбився такий первісний страх за життя друга, якого той не бачив ніколи раніше.

— Нащо? Нащо ти прийшов?! — голос ельфа зірвався на хрип, а потім перейшов у крик. — Йди геть! Тобі не можна тут бути!

— Ні! — відрізав Морган, міцніше стиснувши руків’я меча. — Цього разу я тебе самого не відпущу.

— Ти дурень... — лише й зміг видихнути Велеслав, безсило опустивши плечі.

— Вульфхарт... — прокотився залою голос, що, здавалося, піднімався з самої глибини безодні.

Перед ними, на тлі мовчазних кам’яних ідолів, підвелася постать, від якої саме повітря стало густим і гірким. Вона нагадувала похмуре божество, витесане з прадавнього каменю. Могутнє тіло вкривала сітка розпечених тріщин; крізь них пробивалося тьмяне світло, ніби під шкірою замість крові текла чорна смола чи перепліталося отруйне коріння.

Морган подивився вгору. Масивні оленячі роги, що вінчали голову, були частиною плоті цієї істоти, перетворюючи її на дикого володаря, що несе війну всьому сущому. Чорне волосся змішувалося з важким плащем, зітканим із самих тіней, а в кулаці постать стискала посох із мертвої деревини та кісток. Череп на верхівці посоха випромінював примарне, бліде сяйво.

Але найстрашнішими були очі. В них не було ні люті, ні тріумфу — лише безкрайня порожнеча, здатна поглинути будь-яку надію. Істота дивилася на друзів, як на піщинок, що випадково потрапили в жорна її великого механізму.

У вільній руці вона тримала згусток пульсуючого вогню — чисту енергію храму, яку її тіло повільно й жадібно вбирало в себе.

Це був він. Кривотворець.

Кривотворець стиснув кулак, і останній язичок пульсуючого полум’я безслідно зник у його долоні. На мить у храмі запала абсолютна темрява, яку розірвав різкий, громовий удар посоха об кам’яну підлогу.

Акустична хвиля небаченої сили вдарила в стіни. Різнокольорові вітражі вибухнули мільйонами скляних скалок, важкі дубові лави розлетілися в тріски, наче сухе листя на вітрі. Морган в останню секунду встиг встромити меч у щілину між плитами й мертвою хваткою вчепився в руків’я. Вітер ревів над головою, намагаючись відірвати його від землі, але сталь тримала міцно.

Велеслав же стояв непорушно, наче ця стихія була йому рідною. По тілу ельфа вже біснувалися блакитні блискавки, а від волосся йшло м’яке примарне сяйво. Його різнокольорові очі вицвіли, перетворившись на два вогні чистої, нестримної енергії. Стиснувши кинджал, він зірвався з місця, перетворившись на розчерк світла.

За мить до удару Вищий зник. Там, де щойно була плоть, залишилася лише хитка темна тінь, що повторювала його силует. Ще мить — і Кривотворець матеріалізувався збоку, перехопив ельфа за плече і з неймовірною силою жбурнув його крізь залу. Велеслав із грацією кота приземлився на ноги й одразу викинув руку вперед, випускаючи каскад сліпучих розрядів.

Кривотворець знову розтанув у повітрі, уникаючи магії, і з’явився вже впритул до ельфа, тягнучись рукою до його горла. Велеслав відстрибнув, чудом уникаючи смертельних обіймів.

Морган зрозумів: якщо він не втрутиться зараз, Велеслав довго не вистоїть. Вирвавши меча з підлоги, він кинувся в атаку, вкладаючи всю вагу в розмашистий удар. Кривотворець, навіть не повернувши голови, ліниво відбив випад своїм посохом. Замість очікуваного хрускоту мертвого дерева, Морган відчув удар об щось твердіше за гірську породу. Руки миттєво оніміли від жахливої віддачі, а в ліктях почало болісно гудіти.

Він стояв перед істотою, яка не просто відбивала удари — вона їх не помічала.

Атака Моргана, хоч і не завдала шкоди, дала Велеславу ті дорогоцінні секунди, яких він потребував. Замість чергового ухилення, ельф діяв відчайдушно: він перехопив занесена руку Кривотворця обома долонями, замикаючи на ній колосальний розряд блискавок. Вищий різко відсмикнув руку, але миттєво відповів ударом посоха. Рух здавався коротким, майже ледачим, проте Велеслава відкинуло на кілька метрів, наче від вибуху.

Кривотворець із непровідною цікавістю поглянув на власну долоню, де чорніла мітка від магії ельфа.

— Непогано, — промовив він, і його голос відлунював у самих стінах. — Цього разу Вищі справді постаралися.

Морган, скориставшись моментом, розігнався і з усієї сили врізався плечем у груди ворога, сподіваючись бодай похитнути цей моноліт. Кривотворець навіть не став зникати; від таранного удару він лише зробив спокійний крок назад, гасячи інерцію хлопця.

— Який настирливий, — проскрипів Вищий.

Він блискавично перехопив Моргана за горло, піднімаючи його над підлогою, наче паперову ляльку. Хлопець відчайдушно намагався вдихнути, в очах уже почало темніти, але раптом у залі пролунав лютий рик. Величезна паща чорного вовка вчепилася в руку Кривотворця, що стискала шию Моргана. Густа чорна кров потекла по шкірі Вищого, змушуючи його розтиснути пальці, щоб скинути хижака.

Морган упав на коліна, жадібно ковтаючи повітря. Вовк сам відпустив руку ворога і в стрибку знову став ельфом. Проте Велеслав не продовжив атаку — він схопив Моргана за руку, ривком відтягуючи його далі від Кривотворця, за лінію розтрощених колон.

— Це дійсно цікаво, — промовив Кривотворець, спостерігаючи за тим, як ельф відтягує пораненого друга подалі від зони удару. — Життя цієї людини для тебе важить більше за твою власну ціль. Отже, Вищі все ж залишили тобі право вибору.