Глава 12

12.1

З самого ранку Морган перебував у стані дивної напруги. Готуючись до поїздки у в’язницю на допит Аспід, він діяв механічно: ретельно затягував паски обладунків, перевіряв гостроту леза меча, звичними рухами поправляв плащ. Проте його думки були далекі від зброї. Він усе ще відчував збентеження після вчорашньої вечері, а «аналітика» Велеслава стосовно нього та Либіді ніяк не йшла з голови, змушуючи вуха зрадницьки червоніти щоразу, коли він згадував погляд королеви.

У двері наполегливо постукали. Морган відчинив і побачив на порозі Луну. Вона стояла в дивно застиглій позі, ховаючи щось за спиною.

— Можна увійти? Мені треба тобі дещо... сказати, — промовила вона тонким голосом.

Морган миттєво відчув підвох. Цей вираз обличчя сестри він знав з дитинства — зазвичай він означав або розбиту вазу, або початок великої катастрофи.

— Кажи вже.

Луна прослизнула до кімнати й щільно зачинила за собою двері, наче перевіряючи, чи не підслуховує хтось у коридорі.

— Обіцяй, що не сваритимешся, — вона невинно закліпала очима, продовжуючи притискати щось до спини.

— Не обіцяю. Але обіцяю спробувати стриматися.

— Коли я з Кассандрою була у Архімага — почала вона здалеку. — Так от, я там дещо... позичила в архівах.

— «Поцупила», ти хотіла сказати? — Морган склав руки на грудях.

— Та годі тобі! Нам воно зараз потрібніше, ніж пилу на полицях! — Луна нарешті витягла руку й показала здобич. Це був старий, пожовклий сувій, від якого пахнуло віками та магією.

— Що це? — Морган нахмурився, підходячи ближче.

— Я просто подумала... — слова посипалися з Луни швидким, нервовим потоком. — Якщо Вищі, які вимагають смерті Велеслава після перемоги над Кривотворцем — це реальність, то й Анаксагор — реальність. І можливо, він знає, як зробити так, щоб Велеслав не зник і не помер. Можливо, він не шанує Вищих і захоче нам допомогти. І можливо, саме цей сувій допоможе нам його знайти! Я думала, що сама все розберу, але тут усе ельфійською. А ти знаєш мову краще за мене.

— Забагато «можливо», Луно, — Морган обережно взяв сувій і розгорнув його на столі.

Його погляд забігав по рядках. Це не був звичайний опис. Перед ними був детальний перелік: зображення Вищих, історія кожного з них, їхні сили, звички та — що найцінніше — слабкі сторони. Все було написано вишуканою ельфійською в’яззю з використанням шифрів, які Морган колись вивчав разом із Велеславом.

— Хм... А це й справді корисна річ, — пробурчав Морган, відчуваючи цікавість.

— Я хотіла запитати у Велеслава, — Луна засяяла, побачивши, що брат не збирається її карати. — Але він би точно сказав, що все марно, і щоб ми не витрачали дорогоцінний час.

— Мда. Ми надто добре його знаємо, — Морган сумно посміхнувся. 

Він пробігся очима по заплутаних знаках.

— Це зашифровано. На переклад піде багато часу. Займемося цим сувоєм трохи згодом. Разом.

Він простягнув сувій Луні, але та відступила на крок, хитаючи головою.

— Хай краще буде у тебе. У твоїх руках він у більшій безпеці.

Морган кивнув і сховав сувій у надійну потайну шухляду письмового столу, замикаючи її на ключ. Тепер, окрім захисту Хачбея, у нього з'явилася ще одна місія: знайти спосіб обдурити богів.

Либідь та Кассандра вже чекали біля коней, коли з дверей маєтку вийшли Морган та Луна. За мить з’явився і Велеслав, як завжди безшумний і зосереджений.

— Що ж, час іти, — мовила Либідь, перевіряючи попругу на сідлі свого скакуна. — Ми з Морганом — до Аспід. Ви — до Архімага. Сподіваюся, все пройде за планом і обійдеться без зайвих пригод.

Луна, вмостившись у сідлі, з цікавістю глянула на ельфа.

— До речі, Велеславе, а як ти плануєш вмовити Дейхана віддати табличку? У тебе є якась стратегія?

— Я планую? — Велеслав спокійно підвів на неї очі. — Я казав лише, що заберу її. А от вмовляти його будеш ти. Тож плануй сама, Луно. Мої доводи він слухати точно не захоче.

Долоні Луни вмить змокріли. Вона відчула на собі єхидну посмішку брата, до якої змовницьки приєдналася навіть Кассандра.

— Ти сама рвалася в бій, — нагадав Морган, стримуючи сміх. — Сподіваюся, ти не думала, що це буде прогулянка за солодощами?

— Не думала! — відрізала дівчина, намагаючись повернути собі впевненість. — Але я пам’ятаю, що Велеслав зовсім не вміє їздити верхи. Тож, Велеславчику, залазь до мене. Я тебе міцно триматиму, щоб ти, боронь боже, не впав і не забився.

Вона підморгнула ельфу, насолоджуючись моментом. Велеслав не відповів. Його постать раптом почав огортати густий білий туман, пронизаний іскрами магічних блискавок. Повітря навколо завібрувало від сили. Секунда — і замість ельфа на траві стояв величезний чорний вовк із білим загривком та розумними, різнокольоровими очима.

— Ого... — очі Луни розширилися, а дихання перехопило від неочікуваного видовища.

— Я так розумію, Луно, він віддає перевагу власним лапам, — зауважила Кассандра, злегка торкаючи коня шпорами. — Вирушаємо!

— І тут обломали, — зітхнула Луна, поправляючи повіддя, проте вона не могла відвести захопленого погляду від могутнього звіра, що легко рушив поруч із її конем.

Луна тяжко зітхала. Під час усього шляху до Архімага вона не зводила очей з Велеслава, який у подобі великого вовка незворушно біг поруч. Потім вона зітхнула ще раз, і ще — голосніше й драматичніше.

— Ну, кажи вже, — не витримала нарешті Кассандра, кинувши на подругу короткий погляд.

— От усе ж... який підступний у мене брат! — вигукнула Луна, сплеснувши руками.

— «Морган» і «підступний»? Ці два слова зазвичай не вживаються в одному реченні, — хмикнула Кассандра.

— Він просто не казав, що «Велеславчик» існує тільки вдома! — обурилася дівчина. — А на завданні це, бачте, Лорд Суворості Велеславище!