Глава 9

                          9.1

Аргон задумливо провів пальцем по нерівній поверхні кам’яної таблички. Камінь був холодним, майже крижаним, і здавалося, що він поглинає світло свічок, що стояли на столі.

— Дійсно, це треба негайно показати архімагу, — нарешті промовив він, відкладаючи артефакт. — Символи стародавні, і мені вони зовсім не подобаються.

Він підвів погляд на Луну. Дівчина стояла нерухомо, її плечі опустилися, а в очах застигла тривога. Весь її запал зник, щойно вона почула про Темний Ліс. Аргон зітхнув: він бачив таке обличчя сотні разів у людей, чиї рідні йшли на війну.

— Послухай, дитино, — голос лорда пом’якшав, став батьківським. — Якби я не був впевнений на сто відсотків, що вони повернуться живими, я б ніколи не відпустив свою доньку в те прокляте місце. Ніхто в королівстві не впорається з цим завданням краще, ніж Либідь та твій брат. Вони — найкращі з тих, хто в нас є.

Аргон підвівся з-за столу і підійшов до вікна, за яким уже густішали сутінки Хачбея.

— Зараз наше завдання — тримати тил і розібратися з цією чортівнею, яку ви знайшли під храмом. Тому зробіть ось що: сьогодні відпочиньте, змийте з себе сажу та підкріпіться. А завтра на світанку ми разом вирушаємо до Архімага.

— Ми теж їдемо? — очі Луни зблиснули, і в них знову з’явилася іскорка життя.

— Так, звісно. Це ваша знахідка — Аргон намагався говорити буденно, хоча насправді мав іншу мету.

Він добре знав характер Луни: якщо залишити її тут без діла, вона вже до вечора викраде коня і помчить у бік Темного Лісу. Їй потрібна була мета, яка б утримала її від нерозважливих вчинків.

Кассандра коротко кивнула. Вона одразу розкусила план лорда, але повністю його підтримувала. Моргану було б значно спокійніше знати, що його сестра під наглядом Аргона, а не блукає хащами в пошуках пригод та смерті.

 Вони вийшли з кабінету Аргона, коли вже ніч опустилася на Хачбей, приховуючи під своїм крилом і обгорілий підвал храму, і тривоги вчорашнього дня. Прислуга лорда Аргона подбала про дівчат: гаряча вода, м’які рушники та тиша резиденції допомогли трохи вгамувати тремтіння рук.

Кассандра, затримавшись у дверях, уважно вдивлялася в обличчя Луни, наче намагалася прочитати її таємні наміри. Луна відчула цей погляд і лише втомлено всміхнулася.

— Не хвилюйся, я не кинуся за братом у Темний Ліс посеред ніч, — заспокоїла вона воїтельку. — Я не дурна і розумію, що вони вже занадто далеко. Наздогнати їх неможливо, а загинути в хащах — безглуздо. Але обіцяю тобі: коли Морган повернеться, він отримає від мене на горіхи так, як ще ніколи в житті!

— Домовилися, — кивнула Кассандра з полегшенням. — У такому разі я не буду його захищати.

Коли двері зачинилися, Луна нарешті залишилася наодинці. Вона змила сажу, яка в’їлася в шкіру, і з’їла трохи овочевого рагу, хоча смаку майже не відчувала. Взявши свою вірну лютню, вона підійшла до вікна. Звідти відкривався вид на новий храм Айни, чиї шпилі холодно виблискували в місячному сяйві. Тепер усе це золото здавалося їй лише тонким шаром фарби, що прикриває гниль. Фрески, які вона бачила вдень, набули нового, зловісного змісту.

Луна торкнулася струн. Мелодія була різкою, неслухняною, наче сам інструмент протестував проти святості, яку оспівували жерці. Її голос, тихий, але впевнений, зазвучав у нічній тиші:

Айна при владі — вогонь і метал,

Кожне слово її — для смертних фінал.

«Я — правда і вічність!» — гординя кипить,

Хто не вклонився — у безвість летить.

Та голос зухвалий розрізав цей чад:

Анаксагор не поверне назад.

«Твоє світло — це пута! Я волю смертним подам!» —

Він кинув виклик незрячим богам...

Вразлива природа ворога тремтить

Його розум — лезо, що все розітне в мить

Анаксагор — Великий Гравець 

Бог у вигнанні, що зламав свій вінець

Замах на богів — його крик

Його злість !.....

Коли остання нота завмерла, Луна замислено провела пальцями по деці лютні. Уявивши обличчя настоятеля, якби він почув цю "єресь", вона мимоволі всміхнулася. Але думка пішла далі. З розповідей Велеслава та Моргана вона знала страшну правду: Вищі — це не боги в людському розумінні, а могутні істоти, для яких люди — лише пішаки.

"Якщо Айна — реальна істота, то й Анаксагор має існувати," — промайнуло в її голові. — "Бог у вигнанні, що зламав свій вінець. Можливо, він десь тут, серед нас? Можливо, він теж шукає шлях протистояти цій грі Вищіх?". І можливо знайти можна знайти підказку у архвах Архімага — де прихована інформація про таємниці світу. Морган колись намагався потрапити туди і зазнав невдачі. Але то Морган . А Луна... Луна знала, як зачаровувати, відвертати увагу і знаходити те, що надійно сховане. Її очі хитро заблищали. Завтрашня поїздка до Архімага перестала бути лише перевіркою артефакту — вона перетворилася на шанс знайти відповіді.

                          9.2.

У дитинстві Луна малювала у своїй уяві затишну хатинку посеред лісу, де Архімаг Дейхан живе в оточенні дивовижних звірів та магічних вогників. Реальність виявилася куди монументальнішою. Школа магів — замок, захований далеко за межами Хачбея — була справжньою фортецею знань.

Добрий маг цінувався королями на вагу золота, проте цей дар не можна було здобути лише наполегливістю. Магія була привілеєм тих, хто мав вроджений зв'язок із первісними силами. Але навіть для обдарованих двері замку часто залишалися зачиненими — відбір був нещадним.

Ізоляція школи була вимушеним заходом. Прості люди рідко любили тих, кого не розуміли. Маги ставали зручною мішенню для звинувачень у всьому: від засухи та неврожаю до раптового мору худоби. Тому замок, оточений елітними воїнами королівства, став державою в державі — місцем, де панували свої закони, і куди навіть монархам забороняли вхід до певних залів.

Луна спостерігала за Аргоном, який про щось напружено розмовляв із вартою. Один із воїнів коротко кивнув і зник за масивною брамою, а за кілька хвилин повернувся вже не один.