Глава 8

                         8.1

Пройшло ще два дні і група розвідки Темного Лісу готувалася до виходу. Табір гудів від звичної метушні: воїни згортали намети, перевіряли спорядження та затягували попруги на конях. Морган вже впевнено тримався на ногах, хоча кожен різкий рух все ще відгукувався глухим болем у м’язах. Одягнений у свої обладунки, він порався біля коня, намагаючись не показувати, як йому важко залишати друга. На душі в нього вперше за три роки було легше: він знав, що Велеслав живий, знав, де його шукати, а головне — їхня розмова змила важкий осад провини.

Манара мовчки спостерігала за приготуваннями зі східців будинку, час від часу пронизуючи Моргана своїм крижаним поглядом.

— Ми ж ще зустрінемося? — невпевнено запитав Морган, зупинившись перед Велеславом.

— Я не знаю, — ельф відповів прямо, без жодної спроби прикрасити дійсність. — Можливо, ми перетнемося під час битви Кривотворцем, якщо ви будете там. А можливо, я знайду і вб’ю Кривотворця раніше. Тоді... ні, ми не побачимося. Але пам’ятай, що ти мені обіцяв.

— Пам’ятаю, — Морган слабо посміхнувся і на мить міцно обійняв друга.

Відсторонившись, він легко скочив у сідло. Поруч прилаштувалася Либідь на своєму скакуні.

— Ми готові вирушати, — коротко кинула вона.

Морган з сумом востаннє окинув поглядом спокійне обличчя Велеслава, намагаючись закарбувати його в пам’яті. Потім він перевів погляд на відьму.

— Дякую за допомогу, — видавив він із себе, дивлячись прямо на відьму.

— Будь ласка, — відкарбувала Манара з такою інтонацією, наче залюбки спопелила б весь загін на місці. Потім вона різко повернулася до ельфа: — А ти чого досі не зібрався?

— Тобто? — Велеслав здивовано закліпав очима.

— Мій любий хлопчику, — несподівано м’яко, майже по-материнськи промовила вона, — ти їдеш з ними.

Морган ледь не випустив поводи, приголомшено втупившись у відьму.

— Вони шукають Кривотворця, і це твоя мета також. Розумніше йти разом, — але Манара не була б собою, якби не додала отрути: — У гіршому випадку, доки звіролюди шматуватимуть цих нездар, ти зможеш спокійно і непомітно дістатися своєї цілі.

— Жіночко, вам явно бракує оптимізму, — розплився в усмішці Оцелот, під’їжджаючи ближче. — А може, вам просто бракує чоловіка? Якщо хочете, щоб я затримався тут ще на кілька годин — так і скажіть, я домовлюся з королевою.

Відьма зробила вигляд, що найманець — це порожнє місце.

 Велеслав на мить завмер, вдивляючись в обличчя Ма́нари. Його різнобарвні очі звузилися, намагаючись знайти підвох у її словах, але Манара залишалася незворушною. Ельф повільно кивнув, приймаючи це рішення як належне. 

— Добре, — спокійно відповів він. — Мені знадобиться лише кілька хвилин.

Він глянув на Моргана — у цьому погляді на коротку мить промайнув ледь помітний теплий блиск.

Манара повільно підійшла до коня Моргана. Її тонка рука, біла, як кістка, лягла на загривок тварини, і кінь під вершником миттєво завмер, наче заціпенівши від жаху.

— Слухай мене уважно, Вульфхарте, — просичала вона, підвівши очі до хлопця. — Якщо з ним щось станеться через твою дурість або ... «емоційність»... те темне полум'я Кривотворця, що палало у тобі, здаватиметься тобі милим теплим вогником у порівнянні з тим, що я з тобою зроблю. Я знайду тебе в будь де.

 Велеслав вийшов з будинку, міцно стискаючи в руках невелику дорожню сумку. Він зупинився на порозі, невпевнено дивлячись на Манару, наче підсвідомо очікуючи на якийсь черговий хитрий трюк чи випробування. Його переповнювало дивне, майже забуте відчуття: цього разу він не тікав, не виборював право на свободу — його просто відпускали.

— Ти дійсно мене відпускаєш? — запитав він, і в його голосі пробриніла тінь сумніву. — Ось так просто?

— Відпускаю? — Манара вигнула брову, і в її погляді на мить промайнуло щось схоже на іронічну гордість. — Хлопчику мій, я ніколи не тримала тебе тут силою. Це завжди був твій вибір. Ти сам повернувся сюди три роки тому, бо в тебе з’явилась мотивація. І хоча я не скажу, що мені до вподоби те, що саме дає тобі сили... але це твій шлях.

Вона зробила кілька кроків назад, і її постать почала стрімко втрачати чіткі контури. Тіло відьми розчинялося, перетворюючись на густий темно-фіолетовий туман. З цього мороку почали виринати нові форми: спершу розправилися два велетенських крила, потім вигнувся довгий хвіст, а тіло вкрилося лускою, що виблискувала, наче пір’я рідкісного птаха. За мить Манара в подобі величного птаходракона змахнула крилами, здіймаючи вихор пилу, злетіла в похмуре небо й зникла серед хмар.

Велеслав мовчки спостерігав за її польотом, а потім повільно підійшов до воза й сів поруч із Меп. Картографка дивилася на місце, де щойно стояла відьма, з широко розкритими від подиву очима, не в змозі вимовити ні слова.

Ельф востаннє глянув на дім, у якому провів більшу частину свого життя. Він не відчував ні жалю, ні туги — лише чітке розуміння того, що він переступив невидимий поріг. Він знав: що сюди він більше ніколи не повернеться.

                        8.2

Будинок Манари поступово зник за пеленою туману. Ще пів години подорожі — і вони вийдуть на тракт Адрайеля, про який згадував Оцелот. Морган раз по раз озирався на віз, наче перевіряючи, чи не розчинився Велеслав у повітрі, як галюцинація. Але ельф був тут: він сидів поруч із Меп, нерухомий і зосереджений.

Меп намагалася малювати мапу, але олівець постійно завмирав у її руці. Вона то і діло кидала боязкі погляди на супутника, наче збиралася з духом.

— Я... я пишу, — нарешті витиснула вона, не наважуючись подивитися йому в очі. — Пишу справжню історію ельфійського народу.

Велеслав ніяк не відреагував. Він дивився кудись удалечінь, і здавалося, що слова дівчинки пролітають крізь нього, як вітер крізь гілля.