Глава 6

                         6.1

З’ясувати, про яку саме новобудову йшлося, виявилося нескладно. Єдиною масштабною спорудою в Хачбеї був новий храм богині Айни, який зводили на знак подяки за порятунок країни від звіролюдів.

— Це несправедливо, — процідила Луна, з неприхованим незадоволенням розглядаючи величні стіни храму. — Якби не мій брат, королева Либідь та Велеславчик... це їм мали б дякувати. А не ставити пам'ятники тій, хто просто спостерігав із небес.

— Велеславчик?! — Кассандра здивовано вигнула брову, почувши таку пестливу форму імені ельфа. Вона уважно подивилася на дівчину, наче збиралася щось заперечити, але в останню мить передумала.

— Я знаю, про що ти думаєш, — впевнено випередила її Луна. — Що він пішов і більше не повернеться. Що він, можливо, забув нас... Моргана... чи мене. Але я точно знаю: це не так. Він обов’язково повернеться і більше нікуди не піде.

— Хіба тебе забудеш? — сумно всміхнулася Кассандра. — Але, Луно... він пішов три роки тому. У нього є мета. І після того, як він виконає свою місію, він... він зникне. Назавжди. 

Луна нічого не відповіла, лише вперто стиснула губи, відмовляючись приймати таку реальність.

— Добре, пішли, — Кассандра рушила вперед, ховаючи обличчя в тіні каптура.

— Так. Впіймаємо цього Слизняка! — підбадьорила себе Луна, торкнувшись своїх кинджалів схованих під плащем.

Храм Айни був ще недобудований, оточений риштуваннями, а вхід для простих вірян був суворо заборонений. Проте той факт, що Слизняк облаштував своє лігво саме тут, говорив сам за себе: жерці богині вірили ще в одну силу — у дзвінку золоту монету.

 Біля входу у храм п’ятеро жерців натхненно вигукували цитати з писань богині Айни. Вони розхвалювали її «цілющий вогонь», що нібито здатен вилікувати будь-яку хворобу та затягнути найстрашніші рани. За їхніми словами, лише істинно віруючі отримають захист від темряви, що знову згущується над світом. Дійшло навіть до того, що вони приписали Айні порятунок столиці: мовляв, саме завдяки спільній молитві в головному соборі звіролюди відступили три роки тому.

Луна та Кассандра впевнено попрямували до масивних дверей.

— Сюди не можна! — два кремезних «жерця» перетнули їм шлях. Кассандра миттєво оцінила їхні важкі кулаки та холодні погляди: ці двоє мали такий же стосунок до святості, як вона сама — до королівського престолу. Звичайна банда в рясах. Воїтелька завагалася: починати бійку означало знову налякати Слизняка і дати йому шанс зникнути в підземеллях.

Раптом Кассандра здригнулася від гучного, розпачливого ридання Луни.

— Як же так?! — заголосила дівчина, витягуючи руки, які тремтіли наче у хворої на лихоманку старої. — Я так сподівалася, що Велика Айна подарує мені зцілення! Я пройшла такий довгий шлях, щоб стати однією з перших, хто отримає благословення в цьому новому величному храмі!

— Вибач, дитино, але храм ще не готовий приймати вірян, — до них неспішно підійшов чоловік у розкішній рясі з густою позолотою. Судячи з самовдоволеного вигляду, це був настоятель.

— О, милостива Айно! Зціли мене! — Луна з риданнями впала на коліна, припадаючи обличчям майже до самої землі біля ніг настоятеля.

Навіть Кассандрі стало ніяково від того, наскільки переконливо Луна грала свою роль. Дівчина дістала з-під плаща важкий гаманець. Від «тремтіння» в її руках золоті монети всередині голосно й спокусливо забрязкали. Очі настоятеля миттєво спалахнули хижим блиском.

— Я хотіла піднести це на вівтар як скромну пожертву... — схлипувала Луна. — Але, мабуть, доведеться роздати гроші бідним на ринку. Може, хоч так богиня побачить мою щирість... Допоможи мені піднятися, сестро!

Луна простягнула руку до Кассандри, показово повільно підводячись із колін. Настоятель не зводив погляду з товстого гаманця, у якому, судячи зі звуку, було ціле багатство.

— Знаєте... можливо, я зможу вам допомогти, — солодко промовив він, розгладжуючи позолочену рясу. — Доброта Айни не знає меж, а ваші страждання розчулили моє серце.

— Дякую вам, ви добра людина, — слабким голосом прошепотіла Луна.

— Пропустіть їх, — владно наказав настоятель охоронцям, а потім мазнув липким поглядом по дівчатах. — Ідіть за мною. До вівтаря...

 Луна та Кассандра йшли за настоятелем, і чим далі вони заглиблювалися в храм, тим більше їх вражала його розкіш. Храм Айни в Хачбеї нічим не поступався столичному: масивні колони, вкриті товстим шаром позолоти, та вишукані вітражі, крізь які сонячне світло падало на підлогу різнокольоровими плямами. На одній із фресок був зображений бог Сайрен — покровитель Хачбея, величний юнак із довгим блакитним волоссям і мерехтливою лускою на тілі, що самотньо стояв на фоні бурхливого океану. Поруч, на іншій стіні, розгортався сюжет перемоги: Айна у сяючих обладунках долала підступного бога Анаксагора.

Біля самого вівтаря височіла головна статуя — величезна позолочена постать Айни з розпростертими крилами за спиною та величним вінцем на голові.

— Ви можете залишити своє підношення прямо тут, біля ніг Богині, — солодко промовив настоятель, обертаючись до дівчат.

Він не встиг договорити: Кассандра блискавичним рухом вихопила меч і з глухим звуком опустила важку руківку на його потилицю. Чоловік, навіть не зойкнувши, мішком осів на підлогу. Луна, не гаючи ні секунди, допомогла подрузі відтягнути непритомне тіло до невеликої комори, де зберігалося церковне начиння. Вони замкнули двері на важкий засув.

— У нас обмаль часу, перш ніж він отямиться або його хтось почне шукати, — кинула Кассандра, витираючи долоні об штани.

— Слизняк не став би ховатися тут, на видному місці, — Луна швидко озирнулася навколо, шукаючи очима хоч якийсь натяк на таємний вхід. — Має бути підвал, погріб або таємний хід. Такі щури, як він, люблять вогкість і темряву підземель.

 Луна та Кассандра обережно прочинили двері до підвалу. Ті піддалися без жодного скрипу — занадто легко, ніби запрошували їх усередину.