Розділ 27

Морган різко підвівся з ліжка. Велеслав уже сидів поруч, повільно повертаючи голову й оглядаючи кімнату.

Перш за все Морган глянув на власну долоню. Звичайна рука, жодних спотворень, лише тонкий слід від порізу.

— Вдалося чи ні? — Морган підвівся на ноги.

— Трохи не те, на що я очікував, — мовив Велеслав. — Я тут нічого не бачу.

— Отже, не вдалося? — розчаровано промовив Морган і, глянувши в обличчя друга, закляк від раптового жаху. У Велеслава взагалі не було райдужок…лише суцільна білизна. — Ти осліп!

— У твоїй підсвідомості… так. Я чомусь нічого не бачу.

Морган у паніці вискочив із кімнати, сподіваючись знайти Манару, аби вона негайно повернула ельфу зір. Але вибіг він не в коридор королівського палацу, а в знайомий з дитинства коридор власного дому — родового маєтку Вульфгартів.

— Що?! Як це?.. — Морган заціпенів і розвернувся до Велеслава.

— Ми в твоїй підсвідомості, — пояснив ельф. — Саме тут ми маємо знайти твою звірину сутність.

Морган підійшов до друга й обережно взяв його під лікоть.

— Тепер я твій поводир, — мовив король. — І де нам шукати цю тварюку?

— Скоріш за все, у найтемнішому місці. Там, куди б ти добровільно ніколи не зайшов.

— І де ж це місце? — запитав Морган, озираючись довкола.

— Уявлення не маю, — відповів Велеслав. — Це ж твоя голова.

 Вони удвох йшли коридорами підсвідомості Моргана, хоча сам Морган скоріше назвав би це коридорами власних спогадів.

— Дивись, братику! Я — могужня жінка-воїн, прямо як Кассандра! — маленька Луна обома руками ледь утримувала за руків'я меч, довжина якого була з її зріст.

— Ти обов'язково такою станеш. Навіть кращою, — весело відповідав малий дев'ятирічний Морган. — Тільки спочатку трохи підрости, а то вороги тебе в траві навіть не помітять.

Теперішній Морган з теплою посмішкою дивився на свою напівпрозору дитячу версію. Меблі й стіни довкола здавалися наче справжніми, але частина з них була напівпрозорою. Можливо, усе залежало від того, наскільки добре Морган пам'ятав конкретну річ чи деталь.

— Дивно це все...

Король міцно тримав за лікоть свого невидющого друга, допомагаючи йому не натрапити на стіну чи якийсь предмет.

Вони пройшли до наступної кімнати: там доросла Кассандра терпляче тренувала малого Моргана тримати зброю.

— Кас... нам тебе так не вистачає, — з тихою печаллю мовив хлопець, дивлячись на напівпрозорий силует загиблої войовниці.

У наступному спогаді малий Морган стискав у кулаці дерев'яну іграшку у формі лицаря.

— Час йти на заняття, юний Моргане. А цей шматок дерева поклади на місце, — суворо мовила Еліс.

— Це не шматок дерева, це мій товариш! — спалахнув Морган, і його дитячі очі загрозливо заблищали від сліз. — Чому я не можу бути як усі інші хлопці й просто гратися?! У мене взагалі немає друзів через ці ваші дурні заняття!

— Бо в тебе важливіші справи, — холодно відрізала Еліс. — У вищому світі немає друзів. Є лише вороги, які вміло під них маскуються. Поклади іграшку. Негайно.

Далі пропливала яскрава сцена, де вже шістнадцятирічний Морган запекло б'ється на якійсь напівпідпільній арені. Від цього спогаду дорослий Морган аж хмикнув:

— До речі, Велеславе... Я тоді жодного разу не програв. У тих бійцівських клубах я довго й уперто збирав гроші на справжнього бойового вовкодава.

— Хм. Щось я не пам'ятаю в тебе  пса, — трохи здивувався Велеслав.

— Та... я всі ті накопичені гроші витратив на те, щоб викупити тебе з работоргівлі, — ніяково почухав потилицю Морган.

— Дякую.

— Та нема за що дякувати, це ж... — Морган відмахнувся.

— Серйозно. Дякую тобі, — мовив Велеслав. — Я тільки зараз згадав, що тоді навіть належно не подякував за викуп. Ще й вкусив тебе від переляку.

— Все одно все склалося як слід, — Морган не втримався й імпульсивно обійняв друга.

У цей же момент у повітрі перед ними спалахнув інший спогад. Хижа Манари в Темному Лісі, де Морган після трьох виснажливих років пошуків точно так само міцно обіймає знайденого Велеслава.

Морган глянув на свій напівпрозорий силует у тому спогаді й розгублено пробурмотів:

— «Чекай... Я що, тоді реально рюмсав?!»

 Морган розповідав  Велеславу про всі спогади, повз які вони проходили, блукаючи коридорами підсвідомості. Приємні й не дуже. Спогади про те, як вони з хлопцями будували дитячу фортецю на старому дубі; про момент, коли він подарував Велеславу той самий викуваний кинджал; про власне весілля з Либідь...

Та поруч виринали й темні моменти. Спогад про жахливу битву з Голодом, коли Морган під дією ілюзії випадково поранив Велеслава, змінився моторошним видовищем битви з Кривотворцем. Тут Морган знову бачив, як на власних руках витягає з того пекла майже мертвого ельфа. Морган у деталях пам'ятав увесь той жах і безпорадність. Якби Велеслав тоді загинув... якби Морган утратив свого найкращого друга, то...

Раптом Кривотворець зі спогаду повільно повернув голову просто в бік хлопців.

Морганом пробіг сисний мороз по шкірі від цього невблаганного погляду древнього бога.

— Я цього не пам'ятаю... Він же не може нас бачити?! — прошепотів Морган.

— Що там? — одразу відреагував сліпий Велеслав.

— Нічого... Просто неприємний спогад. Битва з Виродіалом, — Морган трохи перевів подих, коли моторошна ілюзія нарешті розвіялася в тумані. — Ми вже стільки місць обійшли, але мою звірину суть так і не знайшли. Може, ми взагалі помилялися?

Велеслав зупинився, обмірковуючи все почуте:

— Стільки спогадів... Але, Моргане... Чому тут немає жодного спогаду про твоїх батьків? — запитав ельф. — Ти хіба їх зовсім не пам'ятаєш?

— Пам'ятаю, звісно, — тихо відповів Морган. — Я був зовсім малим, коли під час подорожі їх убили звіролюди. Мені було невимовно боляче дізнатися, що їх більше немає. Я навіть...

Морган замовк і подивився вглиб темного коридору, де з туману підсвідомості чітко вимальовувалися важкі двері.

— Я після того навіть жодного разу не зайшов до їхньої кімнати...