Частина 2 Розділ 24

Луна сиділа біля Велеслава і буквально гіпнотизувала чоловіка важким поглядом, гарячково вигадуючи тисячі виправдань, чому вона так довго приховувала свою вагітність. У хід ішли найабсурдніші аргументи: вона навіть згадала давню легенду про видатну жінку-воїтельку, яка, будучи вагітною, впевнено керувала цілою армією та особисто билася в перших рядах авангарду.

Проте занурений у власні думки Велеслав зовсім не поспішав читати їй суворі нотації. Він лише час від часу ледь помітно зводив брови до перенісся, про щось розмірковуючи.

— Я навіть не думав, що це виявиться так важко... — врешті-решт, наче сам до себе, здивовано мовив ельф.

— Дитина — це не тягар! — миттєво нахмурилася Луна, готуючись до оборони. — І взагалі, мені буде значно важче, ніж тобі! Виносити, народити... А ти взагалі зробив тільки те, що...

Поки Луна гарячково підбирала правильні й пристойні слова, щоб завершити це речення, Велеслав повільно перевів на неї здивований погляд.

— Я, взагалі-то, говорив не про дитину. Тобто... про дитину, але зовсім не в тому сенсі.

— Оу... Ну, тоді забудь усе, що я тільки-но бовкнула, — з величезним полегшенням видихнула Луна і з цікавістю присунулася ближче. — То що ж тебе так турбує?

— Пам'ятаєш... тоді, під старим дубом, той безглуздий жарт Моргана? — тихо запитав ельф. — Ти тоді ще сказала: якщо у нас народиться дитина, то ім'я для дівчинки обираєш ти, а для хлопчика — я.

— Ти пам'ятаєш це? — обличчя Луни засяяло, і вона ніжно обійняла чоловіка за плечі.

— Так-от... я... Я просто не можу вигадати ім'я, — важко видихнув Архімаг, виглядаючи геть безпорадним. — Я без проблем вигадував складні алхімічні зілля, винайшов десятки нових заклять, розраховував найскладніші магічні комбінації... Але я, біс його забирай, не можу вигадати звичайне ім'я!

З цими словами Велеслав знесилено впав потилицею на подушку й уп'явся поглядом у стелю.

— Я згадав усі прадавні ельфійські імена, які тільки знав... але жодне з них мені не до душі.

— У тебе самого чудове ім'я, — підбадьорливо посміхнулася Луна, гладячи його по волоссю. — Якщо Ма́нара змогла назвати тебе так красиво, то й ти обов'язково підбереш щось гідне.

— Велес — це перший бог лісу, магії та потойбіччя, — тихо промовив Велеслав, роздивляючись візерунки на стелі. — Вона назвала мене на його честь... Може, і мені назвати сина на честь якогось прадавнього бога? Хммм... Або просто назвати його на честь М...

— Ні! — рішуче перебила його Луна, легенько штовхнувши чоловіка в бок. — Ти так легко не відбудешся! Ти не назвеш його на честь Моргана. З нас цілком вистачить і одного!

— Логічно... — не стримав короткої посмішки Велеслав.

                           *****

З самого ранку Сіроко помчав на тренувальний майданчик. Він чудово розумів, що о такій рані наставника там ще не буде, але малому так кортіло вразити його новими успіхами, що він просто не знаходив собі місця. Проходячи повз кімнату Велеслава та Луни, Сіроко навіть голосно й показово покашляв, таємно сподіваючись, що це змусить Архімага прокинутися.

Проте малий помилявся: майданчик зовсім не пустував. Там уже були король Морган та крилатий підсвітник Дзін.

— Тримай міцніше! — командував Морган, вказуючи на дерев'яний клинок. — Інакше вправний противник виб'є зброю з твоєї руки першим же ударом!

Спітнілий і до межі напружений Дзін з усіх сил стискав навчальний меч, розмахуючи ним трохи навмання. Морган стояв неподалік, поважно склавши руки на грудях, і з поглядом столітнього мудрого наставника роздавав вказівки.

Сіроко підійшов до «свого» тренувального опудала, відтягнув на кілька метрів важкий табурет і за допомогою стихії вітру підняв його в повітря. Потім із силою жбурнув дерево просто в мішень. Табурет із тріском врізався в опудало.

Побачивши магію хлопчика, Дзін хитрувато примружився й запитав у короля:

— А якщо доведеться битися з магом, який атакує з відстані?

— Не хвилюйся. Доки маг прочитає свої довгі закляття й почне чаклувати, твій удар уже наздожене його, — впевнено кивнув Морган.

— Звісно, але це не стосується бойових магів, — діловито й дещо зверхньо втрутився Сіроко. — Бойові маги практично не витрачають час на закляття. Магія вже тече їхніми жилами та зброєю.

— Для цього є метальна зброя та щити, які дозволяють підійти до мага впритул... — гордо відізвався Морган, намагаючись не поступитися хлопчику в авторитеті.

— ...Якщо, звісно, той щит і зброя витримають удар, — тихо, але так, щоб усі чули, пробурмотів Сіроко.

— Усе залежить від майстерності як воїна, так і мага. У кожного є свої сильні та слабкі сторони, — пролунав спокійний голос, і на майданчик повільно вийшов Велеслав.

 Велеслав повільно підійшов до Сіроко і спокійно мовив:

— Дивлюся, ти вже непогано опанував минулий урок.

Сіроко радісно кивнув, сяючи від щастя, адже зрозумів: наставник бачив той його ефектний трюк із табуретом.

— Майстерність володіння зброєю з'являється лише після довгих тренувань, синців і навіть травм, — продовжив свою «науку» Морган, звертаючись до підсвітника. — Зброя — це просто продовження твоєї власної руки.

— Травми?! — Дзін аж трохи зблід, ще міцніше стиснувши навчальний меч.

У цей момент у голові Велеслава виникла цікава ідея. Він перевів погляд на короля:

— Моргане, можна тебе на хвилинку?

— Звісно, друже.

Наставники відійшли на край майданчика. Велеслав щось стиха заговорив Моргану, але як Сіроко не намагався витягнути вуха й розчути хоч слово — все було марно. Морган на мить замислився, а потім обидва чоловіки одночасно повернулися й глянули на своїх підопічних. На обличчі короля розпливлася хитра посмішка.

Дзін та Сіроко перелякано переглянулися.

— Ми влипли, — стиха прошепотів малий.

— Я зараз! — вигукнув Морган і швидко зник за поворотом.

За кілька хвилин він повернувся, тримаючи в руках дивний металево-чорний предмет, схожий на багатокутну зірку.