Розділ 23. Завершення Першої Частини

Либідь занепокоєно дивилася у вікно на далекий обрій, наче намагаючись розгледіти, що зараз коїться там, за межею, у глибинах Темного Лісу. Від Моргана досі не було жодної звістки. Вони вирушили в цю коротку експедицію вже понад п'ять діб тому, хоча планувалося, що весь похід займе не більше трьох. Королева сильно хвилювалася за свого чоловіка, і єдине, що хоч трохи заспокоювало її серце — це думка про те, що поруч із ним були Велеслав та Оцелот.

Вона опустила погляд униз, на подвір'я, і на її обличчі з'явилася легка, тепла посмішка. Сіроко, попри те що його наставника не було поруч, наполегливо й невпинно тренувався, відточуючи свої навички.

Раптом до кабінету увійшов гвардієць варти.

— Королево Либідь. Фотіос знову просить вашої аудієнції. Віч-на-віч.

— Він вже тут? — запитала Либідь, повертаючись до столу й сідаючи в крісло.

— Так, ваша величносте. Чекає на ваш дозвіл.

Либідь на секунду заплющила очі, збираючись із думками, а тоді коротко кивнула:

— Нехай його святість заходить.

Єпископ Фотіос поважно переступив поріг кабінету і ввічливо, проте з прихованою зверхністю вклонився:

— Ваша величносте.

— Давайте не будемо марнувати час і одразу перейдемо до суті. З якого питання ви прийшли цього разу? — втомлено, не налаштована на довгі реверанси, запитала Либідь.

— Справа в тому, що я щиро сподіваюся на вашу компетентність та далекоглядність. Куди більшу, ніж у короля, — кивнув єпископ, роблячи крок ближче. — Церква та правителі Крайни завжди стояли пліч-о-пліч у захисті держави. І я гадаю, що настав час нам усім прислухатися до вказівок Верховної Богині Айно.

Либідь важко, розчаровано зітхнула:

— Ви знову про похід у Темний Ліс?

— Священний похід, — строго виправив її Фотіос.

— Ви — поважна людина, яка багато чого побачила за своє життя, єпископе. Але я дізналася про вас дещо більше, — голос королеви став холодним. — Ви жодного разу не були в Темному Лісі. І ви натякаєте на некомпетентність того, хто там був? Того, хто на власні очі бачив загибель своїх людей та бачив істот, страшніших за будь-який нічний кошмар?

— Я не це мав на увазі... — спробував виправдатися Фотіос, але, зустрівшись поглядом із Либідь, зрозумів, що королева обурена до глибини душі.

— Якщо мій чоловік каже, що не буде ризикувати життями воїнів наосліп, то я підтримаю його! — Либідь гордо підвелася з-за столу, височіючи над єпископом. — Де була ваша Айно, коли треба було стати на захист Хорта чи Хачбея? Де була Айно, коли Бейн влаштував криваву бійню в самій столиці? Її не було! Але на захисті Крайни стояв Морган і стояв Велеслав. І якщо колись Айно особисто з'явиться тут і накаже розпочати похід, то в Темний Ліс я відправлю вас і тих, хто захоче піти за вашими проповідями. І нікого більше.

Старий Фотіос аж зблід від цих слів. Йому найменше в житті хотілося особисто йти під гнітючі, прокляті хащі Темного Лісу.

— Я вас зрозумів... ваша високосте, — ледь чутно прогарчав Фотіос і, поспішно вклонившись, майже вибіг із кабінету.

 Либідь важко видихнула, щойно єпископ зачинив за собою двері.

— Він стає дедалі наполегливішим... — тихо промовила вона сама до себе.

У цей момент до кабінету знову тихо й обережно постукали.

«Сподіваюся, це не знову Фотіос», — подумала Либідь, миттєво випрямивши спину, і голосно промовила: — Заходьте!

Проте замість пихатого духівника до кімнати невпевнено переступив малий Сіроко. Хлопчик мявся біля порога, опустивши очі.

— Я тут просто хотів... запитати. Либідь... Королево... Тобто, ваша високосте...

— Питай, — тепло посміхнулася вона, відчуваючи, як прихильність до малого витісняє залишки роздратування після розмови з єпископом.

— А чи скоро повернеться Велеслав? І Луна?

— Так. Скоро, — м'яко відповіла Либідь, хоча сама поняття не мала, коли саме закінчиться їхня експедиція.

— Просто я вже зміг... ну, виконав те завдання, що він мені дав... і... до речі, я там випадково стілець зламав... Але я чесно все відремонтую! — гарячково запевнив хлопчик.

— Нічого страшного, Сіроко...

Не встигла Либідь договорити, як масивні двері кабінету знову важко відчинилися, і на порозі з'явився брудний, обвітрений та  втомлений Морган.

— Фуууух... — король без сил рухнув у найближче вільне крісло, витягнувши гудячі ноги. — Кохана, ти навіть не уявляєш, що там сталося... і що ми взагалі знайшли.

— Повернулися. Нарешті, — у голосі Либідь прозвучала така щира радість і полегшення, що вона ледь стримала сльози. — Невже ви знайшли зброю проти Вищих?

— Ні, — Морган розчаровано похитав головою. — Зброї там немає. Але ми знайшли дещо інше. Щось... зовсім несподіване. Це дуже довга історія.

— А де Велеслав та Луна? — стривожено перебила Либідь.

— Вони ось-ось підійдуть. Велеслава поранили в бою, але нічого критичного, жити буде, — Морган одразу ж поспішив заспокоїти Сіроко, який миттєво зблід від жаху за наставника. — Просто йому треба оновити перев'язку. Луна зараз якраз цим і займається.

Раптово Морган нахмурився, озирнувшись навколо, наче когось загубив.

— Чекай, він же йшов прямо за мною...

Король підвівся з крісла, швидко вийшов з кабінету в коридор, і звідти одразу ж донісся його гучний, дещо спантеличений голос:

— Дзін! Стій! Це прислуга, не треба допомагати їм замітати підлогу! Це їхня робота!

За кілька секунд Морган повернувся назад, але вже не один, а ведучи за собою дивного гостя. Либідь мимоволі ахнула і притисла долоню до губ, заворожено розглядаючи невелику на зріст істоту з тендітними, майже прозорими крилами за спиною.

— Це Дзін, — представив його Морган, втомлено потерши перенісся. — Наразі він... ну, щось на кшталт посла прадавнього міста Дзвон. Вони, правда, самі ще до кінця не розуміють, що означає слово «посол». Але нічого, ми їм у цьому допоможемо. До речі, нам терміново треба буде виділити загін воїнів для охорони входу до їхніх володінь.