Розділ 21

Після того як загін пройшов випробування дворфів, у тунелі запанувала майже абсолютна тиша. Луна всю дорогу намагавалася ховатися за широкою спиною брата, щомиті очікуючи на повчальні лекції та суворі докори від Велеслава. Проте реальність виявилася куди гіршою: ельф мовчав. Його крижане, зосереджене мовчання тиснуло на мізки сильніше за будь-які крики.

Врешті-решт Луна не витримала:

— Та ну досить вже дутися! Якби я тобі відразу все розповіла, ти б мене ні за що не пустив у цю пригоду! — дівчина гарячково шукала бодай якісь аргументи на свій захист. — Зачинив би в чотирьох стінах, ще й наклав би згори якийсь непробивний захисний купол!

— До речі, чудова ідея. Обов'язково скористаюся нею наступного разу, — відрізав Велеслав, навіть не повернувши голови. — Це значно краща думка, ніж тягатися при надії такими небезпечними нетрями.

— Але ж ти сам казав, що тут, скоріше за все, буде цілком безпечно!

— Я не казав «стовідсотково». Якби я знав про твій стан, я б прорахував абсолютно всі можливі ризики з урахуванням вагітності.

— Я все одно не збираюся місяцями сидіти під замком і ховатися під трьома ковдрами!

— І дуже дарма. Бо це було б і правильно, і безпечно, — спокійним, нестерпно повчальним тоном зауважив ельф.

— Сподіваюся, наша дівчинка не буде такою занудою, як ти!

Морган у цей час усім серцем намагався зменшитися до розмірів Дзіна. Сам підсвітник ішов поруч із роззявленим від подиву ротом, заворожено спостерігаючи за сімейною сваркою. Найменше королю хотілося ставати на чийсь бік він чудово розумів і палку вдачу сестри, і цілком обґрунтовану тривогу найкращого друга.

— У нашому місті народження дитини це велика радість, — раптом подав голос Дзін. — А ви якось дивно поводитеся.

— Ось! Послухай, що каже мудрий підсвітник! — Луна переможним жестом указала на хлопця.

— Скажи-но, Дзіне, а що зазвичай роблять вагітні підсвітниці? — лагідно, але з підтекстом запитав Велеслав. — Може, вони ходять воювати з тролями? Чи, мабуть, полюють на мертвоходів у найтемніших печерах?

— Звісно ні, це ж повна дурість! Вони сидять удома і... — Дзін осікся на пів слові, наткнувшись на такий спопеляючий блиск у погляді Луни, що ледь не прикусив собі язика.

— Не втручайся, Дзіне, — тихо прошепотів Морган, делікатно відтягуючи хлопця за рукав. — Бо зараз нам обом від них дістанеться...

— Моргане! — раптом гримнула Луна, обертаючись до брата. — Ану скажи своєму другові, що він абсолютно не правий!

«От халепа...» — подумки вилаявся король і, начепивши найрадіснішу посмішку, голосно видав:

— Взагалі-то, я неймовірно радий, що скоро стану дядьком!

— Це геть не те, що я просила тебе сказати, — Луна прижмурилася дивлячись на брата.

Ще кілька хвилин вони знову йшли в повній мовчанці. Напруга зростала з кожним кроком, аж поки Луна раптово не зупинилася. Вона безсило опустилася прямо на кам'яну підлогу тунелю, сховала обличчя в долонях і почала тихо й жалібно схлипувати.

— Луно! Ну ти чого? Прошу тебе, не плач! — Морган одразу кинувся до сестри, намагаючись її заспокоїти.

 Велеслав теж зупинився. Він склав руки на грудях і тяжко, з глибоким зітханням мовив:

— Це діє тільки на твого брата, Луно. Я занадто добре тебе знаю.

— Зануда! — дівчина миттєво підвелася на ноги, витираючи сухі, навіть не заплакані очі. Проте ображений вигляд вона зберігала — Назву її Елізабет...

На мить різнокольорові очі ельфа спалахнули яскравіше. На його застиглому обличчі нарешті з'явилася м'яка, тепла посмішка.

— Це буде хлопчик, — тихо сказав він.

— Дівчинка! Розумна й красива, як я.

— Хлопець. Я щойно перевірив магічні потоки. Енергетика чистого, сильного хлопчика, — Велеслав зробив кілька кроків уперед, скорочуючи відстань між ними.

— Дівчинка... — вперто почала Луна, але, зустрівшись із його абсолютно серйозним поглядом, миттєво збагнула, що ельфійська діагностика не помиляється. — Хлопчик?.. Справді?

— Так. Тож у тебе буде двоє зануд, — Велеслав нарешті притягнув Луну до себе, міцно й ніжно обіймаючи.

 — Як мило, — пирхнула Сирена, закотивши очі від цієї сімейної ідилії.

— До речі, про миле, — Морган різко обернувся до аферистки, його погляд миттєво став серйозним. — Що ти там казала біля брами про Сайрена?

— А це вже не ваша справа, — відрізала Сирена, склавши руки на грудях. — Я не пхаю носа у ваші таємниці, а ви не лізете в мої. Хіба ми не про це домовлялися?

— Тільки доти, доки твої справи не загрожують нашим, — суворо попередив король.

Загін рушив далі й невдовзі спустився до величезної зали, яка своєю величчю більше нагадувала підземний храм. Обабіч на них німо дивилися кам'яні фігури воїнів-дворфів. Невисокі, кремезні, у обладунках на могутніх торсах, вони тримали в руках справжню зброю: списи, важкі мечі та масивні арбалети. Майстри минулого явно відтворювали вигляд і статуру справжніх захисників цього міста.

Вони перетнули невеликий кам'яний міст, перекинутий через бурхливу річку лави. На самому мосту стіною стояли фігури дворфів із величезними ростовими щитами.

— Цікаво... — Морган раптом зупинився.

Він різко підійшов до великого валуна біля краю мосту, виліз на нього й пильно оглянув усю територію зали. Його очі загорілися захватом професійного військового.

— Бойовий стрій... Справжній бойовий стрій! — вигукнув він. — Це не просто статуї, розставлені тут для краси чи залякування. Якби ці воїни ожили, їхнє розташування в залі виявилося б... бездоганною, грамотною оборонною стратегією!

Морган дивився на кам’яне військо з неприхованим захопленням. Велеслав, хоч і не був солдатом, за роки дружби навчився довіряти військовому таланту друга. Якщо вже Морган заявляв, що це тактична позиція — отже, так воно і є.

Кам'яних воїнів тут було кілька сотень, і загін обережно йшов повз них, наче крізь стрій живої армії. Нарешті вони зупинилися перед високими, монументальними сходами, що вели вгору.