Розділ 19

Наступного дня Луна з нетерпінням чекала на рішення старійшин Одзі та Ради міста. Велична зала засідань колись явно була витвором рук дворфів — навіть масивні барельєфи на стінах чітко вказували на те, хто саме володів цим підземним містом у прадавні часи. За довгим кам'яним столом, на чолі з близнятами Одзі, сиділи шість поважних підсвітниць. Як і очікувала Луна, у Раді не було жодного чоловіка.

Всіма правдами й неправдами Луні таки вдалося вмовити старійшин дозволити Моргану та Велеславу бути присутніми на засіданні — під виглядом особистих писарів. Звісно, довелося добряче збрехати, чому «королеві» знадобилися аж два помічники. Луна запевнила Одзі, що її слуги настільки незграбні й неуважні, що один просто не здатен зафіксувати все без помилок, тож їм доводиться постійно перевіряти й виправляти одне одного. Для логіки старійшин, вихованій на переконанні в недолугості чоловіків, це пояснення прозвучало цілком природно.

— Ми, старійшини цього величного міста свободи Дзвон, де підсвітниці та підсвітники живуть у повній гармонії та рівноправності... і наша вельмишановна Рада, ретельно зважили пропозицію королеви наземників, — синхронно, в один голос почали Одзі. — І ми вирішили дати згоду на торговельну співпрацю. Проте у вашому проханні спуститися до місця спочинку Прадавніх... відмовлено.

— Але це було головною умовою нашого договору! — обурено заперечила Луна.

— Або так, або ніяк, — відчеканили сестри в унісон. — І згідно з нашими традиціями, ми маємо право обрати заставу, яка гарантуватиме чесність ваших намірів. Наш вибір пав на цього слугу.

Діамантові корони старійшин Одзі зблиснули, коли вони одночасно вказали тонкими пальцями на Велеслава.

У Луни від такого зухвальства на мить просто відняло мову. Вона миттєво перевела лютий погляд на Сирену, яка сиділа неподалік, підозрюючи, що це саме її підступні інтриги. Проте, судячи з виразу обличчя торговки, для неї такий поворот подій теж став повною несподіванкою.

— Навіть не дивись на мене так, — тихо прошипіла Сирена, впіймавши на собі важкий погляд Луни. — Навіть я не настільки стерва, щоб висувати такі умови.

 — Ні, — твердо відрізала Луна.

У залі засідань зависла важка, майже дотична тиша. Рада підсвітниць явно не звикла чути відмов, тим паче від іноземців.

Морган вже оцінював ситуацію навколо. Зброю в них відібрали на вході, але король уже прораховував траєкторію: у кого з найближчих охоронниць він перехопить спис у разі неминучої бійки. Велеслав же залишався абсолютно незворушним, наче йшлося не про його свободу, а про погоду на поверхні.

— Обидва моїх слуг повернуться зі мною, — спокійним сталевим тоном додала Луна.

— Тоді дипломатичної угоди не буде, королево Луно, — у синхронному голосі Одзі вперше прокинулися загрозливі, роздратовані нотки.

«Ну що ж, ви самі напросилися на цей урок», — подумки примружилася Луна й відповіла вголос:

— У вашого народу свої традиції, у нашого — свої. Ми не варвари, тому в моїй країні життя людини, чи то жінки, чи чоловіка, не може бути розмінною монетою чи заставою. Ці двоє — не моя особиста власність. Вони працюють на мене, отримуючи за це платню, їжу та дах над головою. Але вони вільні люди й самі вирішують, де їм залишатися. Інакше це називалося б рабством. Хіба у вашому «вільному та рівноправному» місті панують інші закони?

Близнючки Одзі поглянули на неї з такою люттю, наче намагалися спопелити Луну на місці. Дівчина остаточно переконалася: старійшини чудово розуміють фальшивість власної ідеології. Жодної рівності тут ніколи не було, лише дві владолюбні правительки, які тримали свій народ в омані.

— Так. Звісно, — нарешті витиснули з себе Одзі, намагаючись зберегти обличчя перед Радою. — Ми обійдемося без застави. Проте умови незмінні: шлях до Прадавніх для вас зачинено.

— Мені потрібно обдумати нові умови договору й порадитися. Потрібен час, — холодно мовила Луна.

— До завтрашнього обіду. Ми чекатимемо на ваше остаточне рішення.

З цими словами Одзі та їхня Рада велично підвелися й покинули залу.

— Нам конче потрібно дістатися до тунелів Прадавніх, без цього вся подорож марна, — нахмурився Морган, щойно за останніми підсвітницями зачинилися двері.

— Ходімо звідси до Дзіна, — спокійно озвався Велеслав. — Там усе обговоримо.

— Я йду з вами, — Луна рішуче підвелася з-за столу. Скинути з себе маску величної й недосяжної королеви хоча б на годину було для неї справжнім полегшенням.

Утрьох вони швидко залишили палац і попрямували до вже знайомого кварталу, де на них чекав Оцелот, щоб нарешті розробити справжній план дій.

 Поки трійця ходила на Раду, Дзін не гаяв часу даремно. Навколо нього зібрався вже добрий десяток підсвітників, яким хлопець щось палко й захоплено доводив. І, судячи зі знайомого промовистого жесту, він якраз закінчував переказувати їм учорашній урок Велеслава.

— Ще трохи, і у Велеслава тут з'явиться власна золота статуя з написом: «Мудрець підсвітників, який відкрив закони буття», — тихо загигикав Оцелот, спостерігаючи за цим мітингом з-за рогу хатини.

Морган теж не стримав іронічної посмішки, проте сам ельф залишався зосередженим. Його погляд сканував натовп.

— Насправді ці хлопці — наша єдина можливість дістатися до тунелів Прадавніх, — задумливо промовив Велеслав. — Ходімо до них. Я б ні за що не втручався в природний розвиток їхньої культури, якби не крайня потреба. Що ж... доведеться трохи підкоригувати форму правління в цьому місті.

— О так! Зміна влади це по моїй частині! — азартно заблищали очі Моргана.

Підсвітники, помітивши наближення Велеслава, вмить замовкли й завмерли. У декого обличчя палахкотіли від сорому, інші ж виглядали так, ніби під вагою нових знань у них щойно рушився всесвіт.

— Невже все це правда? — наважився запитати один із них, роблячи крок уперед. — Усе те, що розповів нам Дзін про... союз рівних?

— Та годі вам. Ви й самі про це здогадувалися, просто боялися вимовити вголос, адже це суперечило б вашій офіційній догмі, — спокійно відповів Велеслав. — Питання в іншому: чи довго ви ще терпітимете цю несправедливість і диктатуру сестер Одзі? Чи готові ви боротися?