Розділ 17

Луна повільно крокувала розкішними залами разом із Дзіном та сестрами Одзі. Її не полишало відчуття абсурдності: те, що підсвітники сприйняли її за королеву через неможливість чоловічого правління у їхньому світі, тепер було їхнім єдиним шансом на успіх. Якби старійшини дізналися, що справжнім королем є Морган, ця подорож могла б закінчитися ув’язненням або чимось гіршим.

— Як бачите, у нас панує порядок і достаток. Мир та злагода, — розміреним, майже механічним дуетом розповідали Одзі. — Кожен перебуває на своєму місці з рівними правами, хоча іноді це важко, враховуючи особливості нашої раси. Не знаємо, що ви можете запропонувати у перемовинах. Можливо, більше ніж інша наземниця.

— Інша наземниця? — Луна здивовано підняла брову, але відповідь чекала на неї вже за порогом головної зали.

За масивним столом, вишукано вмостившись, сиділа Сирена. Вона з хитровумілим виглядом крутила в руках золотий злиток, а перед нею розкинувся справжній «скарб» із дешевого мотлоху: дзеркальце, пластмасова біжутерія, яку на поверхні віддали б за безцінь, та простий дерев’яний гребінець. План Сирени був очевидним — виміняти цей непотріб на золото підсвітників, яке тут, очевидно, цінували менше за дивовижі з верхів.

Побачивши Луну, Сирена єхидно хмикнула:

— Гадаю, ви запізнилися зі своїми пропозиціями. Ми з вельмишановними старійшинами Одзі, керівницями цього величного міста Дзвон, уже дійшли надзвичайно вигідних домовленостей.

«Оце підлизала, так підлизала», — промайнуло в голові Луни, але вголос вона промовила зі штучною, проте бездоганною посмішкою:

— Яка несподівана зустріч... Нагадайте, хто ви?

— Я найвідоміша торговка у світі — Сирена Фортінбарбоса. Для друзів, таких як шановні старійшини, просто Сирена.

— Королева Луна Вульфхарт, — представилася дівчина, закарбувавши в погляді німе попередження: «ти не видаєш мене, а я не розповідаю їм, яка ти насправді "відома" торговка».

— Що ж, сідайте, — синхронно наказали Одзі. — Ми готові вислухати і ваші пропозиції.

Луна опустилася на невеликий стілець і очікувала, що Дзін сяде поруч. Проте підсвітник, наче виконуючи звичний ритуал, мовчки вмостився прямо на кам’яну підлогу.

«Хай йому грець. Тепер Морган до кінця віку нагадуватиме мені про цей матріархат», — зітхнула вона про себе, готуючись до найважчого дипломатичного двобою у своєму житті.

— Мені є що запропонувати, — спокійно мовила Луна. Не гаючи часу на зайві слова, вона дістала зі своєї подорожньої сумки стиглий помідор і поклала його на стіл. — Це лише дещиця з безлічі видів їжі, якої ви ніколи не куштували. Прошу, скуштуйте.

— Що це за гриб? — в один голос запитали Одзі, підозріло розглядаючи яскравий плід.

— Це помідор, він... — хотів було пояснити Дзін, але, зустрівшись із крижаним поглядом старійшин, миттєво замовк і втупився в підлогу.

Одна з сестер срібним ножем обережно розрізала помідор навпіл. Сестри одночасно відкусили по шматочку, повільно смакуючи невідомий плід. На мить у залі запала тиша, а потім Одзі здивовано переглянулися.

— І що ви хочете за ці... «помідори»? — запитали вони, і в їхньому голосі вперше прозвучав справжній інтерес.

— Наразі умови на стадії обговорення. Ми надішлемо вам зразки інших продуктів, а далі все залежатиме від ваших потреб, — впевнено відповіла Луна, хоча сама й гадки не мала, як розраховувати ціну. — Але нам потрібен аванс. Ми хочемо отримати доступ до місця, куди спустилися Прадавні.

Одзі знову кинули погляд на Дзіна — їм не важко було здогадатися, хто саме розповів чужинцям про таємницю дворфів.

— Що ж, я зберу Раду, і ми обговоримо вашу пропозицію. Поки що будьте нашими гостями, вам покажуть ваші апартаменти, — промовила старійшина. — А її прислуга ночуватиме у тебе, Дзіне.

— Не хочу здатися неввічливою, але скільки триватиме ваша нарада? — уточнила Луна.

— Якщо літописи про час наземників не брешуть, то за вашим ліком — приблизно дві доби, — відповіла Одзі.

— Дякую, — Луна переможно поглянула на Сирену. Та у відповідь лише демонстративно позіхнула й закотила очі, ніби пропозиція з помідорами була повною нісенітницею порівняно з її «діамантовим» пластиком.

До «королеви» підійшов підсвітник-слуга і ввічливо вклонився:

— Прошу за мною, я покажу ваші апартаменти.

Кімната виглядала незвично, але за мірками підсвітників це була справжня розкіш. Ліжко являло собою складне сплетіння тонкого коріння, яке виявилося напрочуд м'яким, а постіль на дотик нагадувала найдорожчий шовк. Світильники з витонченим гравіруванням наповнювали простір лагідним блакитним сяйвом. Полиці були заставлені дивними фігурками, а стіни, вкриті живим мохом, випромінювали приємне, заколисуюче тепло.

— Я б хотіла побачитися зі своєю... прислугою. Це можливо? — запитала Луна.

Підсвітник розгублено закліпав очима, явно не розуміючи, чому «королева» питає дозволу в слуги.

— Просто проведи мене до них і Дзіна, — тяжко зітхнула дівчина.

— Так-так, звісно, — квапливо погодився підсвітник, наче боявся раптового гніву величної гості.

                               *****

Луна переповіла Моргану кожне слово з розмови з Одзі, не забувши згадати й про неочікувану появу Сирени.

— Помідор? — Морган щиро посміхнувся, оцінивши кмітливість дівчини. — Розумно. Дуже розумно.

— Мені, звісно, виділили окрему кімнату, справжні апартаменти за їхніми мірками, — Луна краєчком ока оглянула тимчасове житло хлопців. Каміння, вкрите товстим шаром моху, слугувало тут за ліжка. На кам’яних полицях тіснився грубий посуд і якісь глечики, а всю кімнату освітлював лише один тьмяний світильник. — Але, чесно кажучи, у мене зовсім немає бажання спати там на самоті.

— Доведеться, — заперечив Морган, похитавши головою. — Якщо ти залишишся тут, це виглядатиме надто підозріло для їхнього матріархату. Але як «королева» ти, звісно, можеш кликати свою «прислугу» до себе для надання послуг.