Розділ 7

Оцелот перекинув у горло ще одну чарку горілки, відчуваючи, як пекуча рідина розливається всередині. Він задумливо роздивлявся свої персні — не просто прикраси, а артефакти, що надійно приховували його справжню сутність від спопеляючого зору Вищих. Під личиною смертного ховався Анаксагор — бог-вигнанець, який першим наважився кинути виклик Айні.

Після кривавого вбивства Ліліель та зникнення Виродіала, Анаксагор разом із Манарою та Сайреном намагалися стримати амбіції Айни, не даючи їй остаточно узурпувати владу. Але Анаксагор понад усе любив свободу. Кожен наказ Верховної Богині він зустрічав глухим спротивом. Їхні перепалки ставали дедалі гострішими, а остання ледь не переросла у відкриту битву. Його не лякало навіть те, що Айна була практично непереможною, а її рани затягувалися за лічені секунди.

Остаточно терпіння Анаксагора луснуло, коли Айна почала масово відправляти молодих Вищих та смертних героїв на вірну смерть у боях із Виродіалом-Кривотворцем. Він прямо кинув у обличчя Богині: якщо вона так прагне смерті Виродіала, то нехай нарешті підніме власну дупу і зробить це сама, замість того, щоб ховатися за спинами інших.

Виродіал, хоч спочатку і поступався Айні в силі, з кожною перемогою ставав небезпечнішим. Поглинаючи сили Вищих, надісланих його вбити, він перетворився на монстра, здатного кинути виклик самій Верховній. Айна боялася. Вона навіть уявити не могла, що колись програє.

Тоді Анаксагор відмовився бути частиною її ігор. Він пішов власним шляхом, затаївшись у тіні під іменем Оцелота. Для нього мета була чіткою: Виродіал, який став Кривотворцем, мав померти. Але слідом за ним у небуття мала піти й Айна.

Але головне питання лишалося відкритим: як це зробити? Анаксагор роками вивчав алхімію, сподіваючись знайти спосіб бодай на мить послабити Айну, але марно. Давня наука не давала відповіді на те, як здолати непереможне.

Століттями він блукав серед людей, приміряючи на себе сотні ролей: був багатим лордом і могутнім чаклуном, зухвалим шукачем пригод, контрабандистом і найманцем. Йому подобалося це різноманіття, ця вічна гра в перевтілення. У кожній новій подорожі він шукав бодай зачіпку, бодай тінь надії. А тим часом вплив Айни зростав, наче бур'ян, так само як густішала й темрява Кривотворця.

Згодом він дізнався, що і Манара покинула Золотий Палац. За наказом Вищих вона створила живу зброю проти Кривотворця — Велеслава. Айна знову прорахувалася: вона гадала, що Манара буде сліпим знаряддям її волі. Проте Манара мала власне бачення, і це виявилося вирішальним. На самому початку створення Велеслава вона внесла кілька власних «правок». Свобода вибору — ось те, чого в ідеальної зброї бути не мало. Вона наділила його рисами та характером, притаманними найкращим представникам його загиблої раси, і навчила залізному контролю над емоціями.

Вперше Оцелот зустрів Велеслава та Моргана, коли ті намагалися роздобути докази проти Бейна. Вони розіграли цілу виставу: торговці ельфійськими артефактами та «раб» у клітці. Оцелота тоді охопила пекуча цікавість. Чому Велеслав без нагляду Манари? Чому цей юнак, Морган, так щиро хвилюється за ельфа — адже людям не притаманне таке ставлення до цього народу? І чому сам ельф ризикує життям заради людини?

Запитань було надто багато, щоб просто піти геть. Оцелот дав їм те, що вони шукали — докази проти Бейна за символічну плату, — а сам почав спостерігати.

Дружба. У Вищих майже немає такого поняття. Є повага, шана, визнання рівного чи страх перед силою. Дехто навіть знав, що таке кохання. Але дружба... Ні, серед богів такого ніколи не існувало.

 Безкорислива дружба. Без вигоди, без очікування бодай якоїсь подяки. Оцелот спостерігав за ними й не міг збагнути: Велеслав рятує Моргана, використовуючи магію, до якої не торкався навіть у найтемніші часи свого рабства. Морган, своєю чергою, підставляє себе під удари, аби прикрити ельфа. Він ризикує життям, кидаючись у Темний Ліс на пошуки друга навіть через три роки розлуки. І ось вони знову разом — і знову та сама незрозуміла відданість.

Оцелот до останнього відмовлявся у це вірити. У нього навіть виникла цілком логічна для старого циніка думка: можливо, вони коханці? Буває і таке. Але ні — жодного натяку на це не було, навіть після його найотруйніших підколів.

Натомість згадки про жінок миттєво розставляли все по місцях. Варто було завести мову про Либідь, як Морган червонів, наче святковий ліхтар у Тайо. Коли ж Оцелот кидав слівце про Луну — Велеслав раптово ставав незграбним, втрачав свою славетну ельфійську концентрацію і виглядав геть розгубленим. Версія про «особливі стосунки» між друзями розсипалася вщент, хоча Оцелот і не збирався припиняти свої жарти. Це було надто весело.

Попри весь свій скептицизм, Анаксагор почав відчувати до цих двох щиру симпатію. Їхня дружба була чимось, чого він ніколи не бачив у Золотому Палаці.

Саме ця симпатія зрештою змусила Оцелота розкрити карти. У той момент, коли Велеслав майже вмер, Оцелот явив свою справжню сутність, показавши, ким він є насправді. Він запропонував Моргану непорушну домовленість із Вищим: одна смерть та одне життя на двох.

Морган мав стати «якорем» для Велеслава у цьому циклі Колеса Долі. Без вагань, без жодних роздумів хлопець погодився миттєво. Саме ця домовленість врятувала ельфа від неминучої смерті та остаточного зникнення. На жаль, кращої умови бути не могло — у всесвіті має бути баланс. Будь-яке його порушення призводить до таких катастроф, таких як поява Кривотворця.

Оцелот ще раз хильнув із чарки й глянув на лист від Аспід із Тайо. Вона знайшла юного Вищого — демона-Оні на ім’я Котаро, якого Айна ще не встигла переманити на свій бік. У цій війні кожен союзник мав значення.

— Що ж, час вирушати у Кірім, — пробурмотів Оцелот.

Він заплатив золотий шинкарю і впевнено вийшов із шинка.

                         *****