Розділ 5

                          *****

Либідь відсунула важкі штори, впускаючи в опочивальню свіже ранкове повітря, і вдихнула його на повні груди.

— У гостях добре, а вдома таки краще, — тихо мовила вона.

  Либідь повернулась додому учора.

Нескінченні дипломатичні поїздки, манірні бесіди з лордами та фальшиві посмішки знаті виснажували її сильніше за військові походи. Але вона знала: це було необхідно. Домовитися з Тайо про постачання цілющих трав було справою життя і смерті — коли почнеться справжня велика війна, ліки стануть дорожчими за золото.

— Вставай, сонько, — Либідь обернулася до ліжка, де Морган намагався сховатися від світу під ковдрою. — Сьогодні на нас чекає багато роботи.

— Вбий мене зараз, щоб я не мучився, — глухо пробурмотів Морган десь із глибин подушок.

— Не драматизуй, — засміялася вона, спритно стягнувши ковдру з його обличчя, і ніжно поцілувала чоловіка у вуста. — Ну що, так краще?

— Трохи, — Морган нарешті розплющив очі й усміхнувся. — Але на цілий день цього забракне. Треба буде повторити процедуру... Сподіваюся, Його Святість сьогодні не прибіжить із черговими «пророчими видіннями».

— До речі, чула як ти чудово впорався, — похвалила Либідь, спостерігаючи, як він підводиться з ліжка. — Поставив старого на місце так витончено, що той навіть не встиг образитися.

— Краще вже зі звіролюдом битися, ніж із цими святошами, — зітхнув Морган і серйозно глянув на дружину. — Як ти взагалі витримувала ці три роки? Керувати країною самотужки, без підтримки... це ж нестерпно.

— До всього звикаєш, — Либідь злегка знизала плечима, хоча в її очах на мить промайнула давня втома. — Але правда твоя: іноді хочеться просто перепочити.

— Або втекти в Темний Ліс із «розвідкою», — підморгнув їй Морган, нагадуючи про ту саму подорож, що колись змінила їхні долі.

— Одягайся та спускайся снідати, — мовила Либідь, затримуючись у дверях. — Сьогодні на тебе чекає особлива страва.

— Ого, невже щось більше за вівсянку та варене яйце? — з надією запитав Морган.

— Ну... майже, — загадково всміхнулася королева і вийшла з опочивальні.

Вмившись холодною водою та швидко одягнувшись, Морган спустився до їдальні. Либідь уже чекала на нього за столом.

— Ти права, — хмикнув Морган, сідаючи до їжі й розглядаючи тарілку. — Тут значно більше, ніж вівсянка та яйце. Тут вівсянка і два яйця.

Він зачерпнув повну ложку каші, але щойно проковтнув, як завмер. У роті миттєво спалахнула пожежа, горло перехопило від гостроти.

— Перць! Гострий перець! — прохрипів він, хапаючи келих із водою, щоб загасити вогонь у роті.

— Попався, братику! — почувся дзвінкий сміх, і Луна міцно обійняла Моргана ззаду.

Король обернувся, витираючи сльози від гостроти, і подивився на сестру так, наче бачив її вперше.

— Хто ви, жінко? — серйозно запитав він. — Таке знайоме обличчя... Десь я вас бачив.

— Та ну тебе! Ми не бачилися лише кілька місяців! — обурилася Луна.

— Л... Л... Лана? Лама? Лаума? — дражнив її Морган, аж поки нарешті не витримав і міцно притиснув до себе. — А, згадав! Луна! Скільки років, скільки зим?

— Сім тижнів, п'ять днів та сім годин, — пролунав спокійний голос Велеслава, який саме зайшов до їдальні.

Морган відсторонився від сестри й підійшов до ельфа. Велеслав стримано простягнув руку для потиску, але король мав інші плани. Він схопив друга за зап’ястя, рвучко підтягнув до себе і теж міцно обійняв.

— Друже, а ти точно не помилився у розрахунках? — Морган кивнув на хлопчину, який боязко тулився за спиною ельфа. — Судячи з вашого малого, пройшло вже років дев'ять!

— Я не їх малий і мені десять, — тихо заперечив Сіроко, а потім, трохи завагавшись, додав: — Ваша Величність... чи Високість? Мій король?

Морган щиро засміявся, і цей сміх нарешті розрядив офіційну атмосферу.

— Зви мене просто Морган. Поки Либідь не бачить, я звичайна людина, — король знову глянув на друга. — А якщо серйозно, Велеславе, хто цей малий?

— Мій учень, — коротко відповів ельф

— Та ти справжній трудоголік, Велеславе. Вже й роботу додому береш, — усміхнувся Морган, киваючи на Сіроко.

— Це не зовсім робота. Зараз у Школі канікули, — хмуро відповів ельф. Було помітно, що сама ідея відпочинку йому не до душі. — Я був категорично проти. Які можуть бути канікули у такий час? Але Дейхан та інші вчителі наполягали. Мовляв, інакше маги просто почнуть непритомніти від виснаження. Тендітні вони у вас якісь...

— Я б не знепритомнів! — вставив свої п’ять копійок Сіроко, гордо випнувши груди.

Велеслав ледь помітно хмикнув, і в його погляді промайнуло щось схоже на схвалення.

— Твоя наполегливість, Сіроко, — це одна з головних причин, чому я взагалі взявся тебе вчити.

— То поклич Манару на допомогу! — пожартував король, відсьорбуючи воду після гострої каші. — Вона одним поглядом змусить їх забути і про втому, і про канікули. Маги летітимуть на заняття швидше за вітер.

— А в тебе як справи, братику? — запитала Луна, переводячи тему на державні клопоти. — Як королівство?

— О, все під повним контролем! — грізно відповів Морган, стискаючи руку в кулак, проте в його голосі пробриніли нотки щирого суму за спокійними часами. — Тримаю всіх у своєму залізному кулаці!

Почувши це, Либідь не витримала і весело засміялась.

До Либідь підійшов вартовий і щось тихо прошепотів на вухо. Королева стримано кивнула, і її обличчя на мить стало серйозним.

— Моргане, твої ранкові побоювання справдилися, — мовила вона. — Єпископ Фотіос терміново кличе тебе до храму Айни.

— Цей день просто не міг минути без ложки дьогтю, — важко зітхнув Морган і поглянув на друга. — Велеславе... підеш зі мною? Мені знадобиться твоя витримка.

— Звісно, — коротко відповів ельф, підводячись із-за столу.

— Що ж, ходімо до Його Святості. Послухаємо, які нові жахіття з’явилися в його видіннях, — пробурчав Морган, і вони разом вийшли з їдальні.