Розділ 3

— А-а-а-а-ах... — Морган позіхнув так широко, наче намагався проковтнути всі державні проблеми разом із королівською спальнею.

Він потягнувся, відчуваючи, як затікла спина. Королівські справи втомлювали його сильніше, ніж марш-кидок через болото в повному обладунку. Але найгіршим було не це. Найгіршою була тиша і відсутність друзів поруч. Морган кинув погляд на порожню половину величезного ліжка, і на мить у грудях кольнуло.

— Коли вже Либідь повернеться? — пробурмотів він у подушку. — Так і збожеволіти недовго.

Йому хотілося просто заритися в ковдру і цілий день вивчати тріщини на стелі. Уява вже малювала солодку картину помсти за самотність:

— Отак прийдуть нарешті, а я тут уже все, помер від самотності. Велеслав стоятиме з кислим обличчям, Луна ридатиме: «Ой, Моргане, пробач нас, дурних!». А я буду приходити до них привидом щоночі, і нагадувати який я був нещасний, поки вони десь вештались.

Морган хмикнув власним думкам, але реальність постукала у двері — наполегливо і сухо. Сьогодні на нього чекав Єпископ Крайни з «надзвичайно важливим посланням від богів».

Морган скривився. На відміну від святих отців, він точно знав, що це за «боги» і скільки крові на їхніх золотих руках. Але спробуй пояснити це жерцям чи народу — і завтра тебе оголосять безбожником, єретиком і влаштують народне гуляння з багаттям, де ти будеш головним гостем. Зараз, коли війна з Темним Лісом дихала в потилицю, внутрішній розкол був останньою справою, яка йому потрібна.

— Що ж, час одягати маску благочестя, — зітхнув він, скидаючи ковдру. Лишається тільки підігравати. Бути королем — це як бути актором у дешевому театрі, тільки якщо забудеш слова, тобі відірвуть голову.

 Єпископ Фотіос вже чекав перед троном, немов жива статуя з античних міфів. Зала була забита знаттю — прийшло куди більше вельмож, ніж зазвичай. У Крайні церква традиційно не втручалася в політику, а корона — у справи віри, тож особистий візит єпископа був сигналом: трапилося щось надзвичайне.

Морган мовчки сів на трон вивчаючи свого опонента. Обличчя Фотіоса нагадувало різьблене старе дерево: глибокі зморшки, суворо насуплені сиві брови та густа срібна борода, що сягала самих грудей. Його важкі білі ризи були щедро розшиті золотом. На грудях і плечах яскраво виблискували великі сонячні медальйони з ликами богині — здавалося, всередині них пульсує справжнє небесне світло.

— Вітаю вас, Ваше Високосте. Юний королю Морган Вульфхарт, — промовив єпископ.

Згадуючи настанови тітки Єліс та старого Крона, Морган миттєво зчитав підтекст. Слово «юний» було кинуте як якір, щоб підкреслити його недосвідченість. Фотіос збирався тиснути авторитетом прожитих років.

— Єпископе Фотіос, я щиро радий вашому візиту, — ввічливо відповів Морган. — Хоча ви цілком могли б обмежитися листом. У вашому поважному віці варто берегти сили для пастви, а не витрачати їх на такі дрібниці, як походи до палацу.

 В перекладі з мови дипломатії це означало: «Чого приперся, старий пеньок? Сидів би вже в храмі та махав кадилом».

— На жаль, справа надто серйозна, щоб довіряти її паперу чи посильним, Ваше Високосте, — відрізав єпископ.

— Я слухаю.

— У мене було видіння. Богиня Айно у своєму величному сяйві наказала збирати військо. Ми маємо негайно виступити в Темний Ліс і здолати темну силу, що там причаїлася.

По залу прокотився тривожний шепіт. Серед знаті було чимало вірян, і пряма відмова посланцю богині могла обернутися релігійним бунтом. Фотіос, відчувши підтримку натовпу, додав пафосу:

— Як каже королівська присяга: над вами вище лише боги. І Верховна Богиня Айно — наказує.

Морган спокійно кивнув і несподівано простягнув відкриту долоню.

— Що ж, якщо боги наказують, я — лише смертний виконавець їхньої волі. Тож дайте мені їхній наказ.

— Пробачте, Ваше Високосте? — Фотіос кліпнув очима. — Наказ?

— Ну звісно, ваша святість. Не можу ж я сказати воїнам, що ми йдемо битися з темрявою у Темному Лісі тільки тому, що вам щось наснилося. Має бути божественне розпорядження, якщо вони самі не можуть завітати. От нашому капітану Ланцелоту, — Морган кивнув на охоронця, — нещодавно снилися войовничі гноми. Але він не повів полк штурмувати підземні шахти.

 Замасковане приниження було настільки елегантним, що Фотіос заціпенів. У залі почулися перші смішки.

— Ваша святість, я не можу вести людей на смерть лише через ваші сни. Мені потрібно показати їм щось матеріальне: магічний маніфест, палаюче знамення — бодай щось. Як тільки ви це принесете, ми негайно вирушимо туди, куди вкаже богиня.

Тепер сміялися вже відкрито. Єпископ зрозумів: знать на боці короля. Бюрократія перемогла фанатизм.

— Я почув вас, Ваше Високосте, — Фотіос схилив голову, приховуючи лють. — Щойно я матиму матеріальний доказ — я його пред’явлю.

Коли старий залишив залу, Морган важко видихнув. Він не збирався ставати маріонеткою лжебогів, навіть якщо видіння єпископа було справжнім.

                         *****

Наступного ранку, ледь поснідавши, Луна поспішила до складу з артефактами. Сіроко, як найвідповідальніший із них, уже був на місці — він щось завзято витирав ганчіркою, намагаючись надати старовинним речам пристойного вигляду.

— Доброго ранку! — привітала його Луна, намагаючись виглядати бадьорою.

— Доброго, — відгукнувся Сіроко і підозріло прищурився. — А ти де ночувала? Я тебе зранку шукав у кімнатах прислуги, але ліжко було порожнє.

Луна миттєво вигадала виправдання, не змигнувши оком:

— Ой, я просто дуже-дуже рано встала. Гуляла в саду, дихала свіжим повітрям. А ти чого мене шукав?

Сіроко зніяковіло знизав плечима.

— Та нічого особливого...

— Ну кажи вже! — Луна з хитрою посмішкою підійшла ближче. — Ти ж явно щось хотів запитати.

Хлопець зітхнув, здався і засунув руку в кишеню.