ЧАСТИНА 1 Розділ 1

Король Морган уважно розглядав новий меч. Руків’я лягало в долоню як влите, шкіряне обплетення не ковзало, лезо було гострим, мов бритва. Морган зробив кілька пробних помахів, перевіряючи вагу — баланс був ідеальним. Ковалі працювали день і ніч, аби забезпечити військо зброєю, але король вимагав не лише кількості, а й бездоганної якості. Його план був амбітним: повністю переозброїти регулярну армію, а старі комплекти роздати цивільним — бодай по одному на сім’ю. Це було краще, ніж у разі прориву звіролюдів бачити, як люди захищають свої домівки вилами та лопатами.

Після весілля вони з Либідь чітко розподілили обов’язки. Морган взяв на себе армію та фортифікації, тоді як королева зосередилася на дипломатії та економіці. Її вміння знаходити нових союзників та реанімувати старі договори вже зараз значно посилювало обороноздатність країни.

Проте Моргана тривожила не лише армія ворога. Кривотворець — ось хто був головною загадкою. Навіть якщо вони розіб’ють звіролюдів, як здолати істоту такого рівня? Минула битва ледь не коштувала життя його найкращому другові, Велеславу, а сам Морган тоді не зміг навіть подряпати Вищого. Його власний меч, «Темний Жнець», викуваний із чорного мітрилу, під час бою пульсував тривожним темно-фіолетовим сяйвом, але й цієї магії було замало проти сили бога.

— Це добрий меч, — нарешті промовив Морган, вкладаючи клинок у ящик до інших.

— Ми раді старатися, Ваша Величносте, — втомленим, але гордим голосом відповів коваль.

Неподалік гралися четверо дітей. Двоє хлопчаків та дівчинка завзято лупцювали солом’яне опудало.

— Отримуй, Ватажку! — вигукував один.

— Мій монстр нездоланний! — реготав інший, махаючи палицею.

— Ми з Либідь переможемо твою потвору, підступний ельф! — додала дівчинка, замахуючись на «ворога».

Морган тяжко зітхнув і непомітно підійшов до них.

— Взагалі-то все було зовсім не так, — тихо мовив він.

— А ти звідки знаєш?.. — почав був хлопчик, але, впізнавши короля, вмить завмер із відкритою щелепою.

— Ельф... Велеслав. Він бився пліч-о-пліч із нами проти Ватажка, — продовжив Морган, дивлячись дітям у очі. — До речі, саме він всадив кинджал у око потворі, а потім прошив її блискавкою.

— Але батьки кажуть, що ельфи підступні та хитрі, — ледь чутно прошепотіла дівчинка.

— Вони помиляються. Цей ельф зараз — наш Архімаг, і він щодня працює, щоб захистити вас.

Хлопчик, який грав роль ельфа, раптом вирівняв спину й серйозно заявив:

— Я знав, що тут щось не так! Не міг він бути боягузом.

— А оце вже... більше схоже на Велеслава, — посміхнувся король, відчуваючи легкий сум.

Йому катастрофічно не вистачало друга та сестри. Луна з Велеславом зараз жили у маєтку Вульфхартів — це було ближче до школи магії. Сам Морган майже весь час проводив у столиці, Кірімі. Навіть Либідь зараз була у від’їзді з дипломатичною місією.

Добре, що справ було достатньо, аби не давати волю самотності. Морган легко скочив на коня. Наступна зупинка — перевірка флоту. Кожна палуба мала бути готова у разі необхідності.

                           *****

Минуло пів року відтоді, як Велеслав обійняв посаду Архімага Крайни. Колишній Архімаг Дейхан остаточно відійшов від справ, залишивши підготовку чародіїв на плечах молодого ельфа. Велеслав не мав ілюзій щодо сили свого попередника — пам’ять про їхню дуель і досі була свіжою. Дейхан був видатним магом, особливо як для людини, і Велеслав сподівався, що учні Ордену будуть бодай наполовину такими ж вправними.

Проте реальність виявилася невтішною. Більшість магів звикла до довгих, пафосних заклять. На полі бою це було рівноцінно самогубству. Звіролюд не чекатиме, поки маг закінчить своє «абракадабра» чи зануриться в глибоку медитацію. Тому урокам бойової магії, де швидкість і рефлекси важили більше за складність формул, почали приділяти значно більше часу.

Серед загальної маси виділялася лише Злата — талановита учениця, якій Дейхан пророкував велике майбутнє. Зараз вона перебувала в іншій країні, в Академії Лазурного Дракона. Велеслав знав: чужинцям там не раді, і дівчині доводиться несолодко. Щоб захистити її, він надіслав листа Архімагу Академії. У ньому він тонко, у притаманній йому манері, натякнув: якщо Злату виключать несправедливо, це може спровокувати неприємний дипломатичний скандал. Луна ж стверджувала, що Злата — та сама дівчинка, яку Велеслав врятував від работорговців чотири роки тому. Якщо так, ельф відчував за неї особливу відповідальність.

Сьогодні Велеслав спостерігав за тренуванням учнів стихійної магії. Його увагу привернув наймолодший — десятирічний хлопчик із великими зеленими очима та волоссям кольору попелу. Малий ніяк не міг викресати бодай іскру. Він нервово озирався на інших, у чиїх руках уже палали вогняні сфери чи гартувалися льодяні списи. Коли Велеслав зупиняв на ньому погляд, хлопець бліднув на очах, викликаючи тихі смішки у старших учнів. Звісно Велеслав не збирався кидати малого у бій, і взагалі молодші учні його віку ще не мали бути на тренуваннях з бойової магії. Але юний маг сам сюди приходив. 

 Хлопчина нагадував Велеславу Моргана — та сама впертість, той самий виклик долі. Хлопчик поправив чубчик, що заважав йому бачити, витягнув долоню і напружився так, що на лобі виступили краплі поту. Він намагався сконцентрувати ефір, але... нічого.

— Тебе як звуть? — голос Велеслава пролунав спокійно, але владно. Він уже стояв за метр від хлопця.

Хлопчина здригнувся, його голос затремтів:

— Сіроко. Мене звуть Сіроко. Будь ласка, не виганяйте мене! У мене майже вийшло...

— Що саме у тебе вийшло? Я стояв поруч і не помітив жодної іскри.

Сіроко відчув, як ком підступає до горла, а очі наповнюються сльозами від сорому.

— Вогняна сфера... — збрехав він, але під хихикання натовпу швидко додав: — Чи льодяний спис?