Глава 2

                                              2.1

Ніч оповила ліс густим мороком, ніби хтось розлив чорнило по небу. Коні йшли кроком, обережно обминаючи корені й купи опалого листя, що хрустіли під копитами. Кассандра їхала попереду, її руда коса ховалася під каптуром, а рука завжди лежала на руків'ї меча. Морган з Велеславом на одному коні, Луна з Кассандрою — на іншому. Дівчинка притулилася до спини войовниці, намагаючись не тремтіти від холоду й страху.

Хоч це і не був не той Темний Ліс, де за легендами, дерева шепотіли заклинання, а просто густий бір на кордоні земель Вульфхартів. Але й тут вистачало небезпек: вовки, ведмеді, а головне — розбійники, що ховалися в хащах і чекали необережних мандрівників. Кассандра знала ці стежки напам'ять, але серце її не заспокоювалося. Найгірше — не звірі й не бандити. Найгірше — переслідувачі.

Вояки Бейна. Вона не бачила їхніх вогнищ за спиною, не чула тупоту копит, але знала: вони є. Бейн не відпустить спадкоємця так просто. Він відправив загін — швидкий, безжалісний. Питання тільки в тому, скільки часу в них є.

Коли місяць піднявся вище, Кассандра сповільнила коня й повернулася до Моргана. Голос її був тихим, але чітким, щоб не будити Луну, яка нарешті задрімала.

— Леді Еліс готувала це давно, — сказала вона. — Таємний хід, схованки, коні в лісі. Вона знала, що Бейн прийде. Але ви з Луною мали залишатися в маєтку до останнього. Якби ви зникли раніше, Бейн дізнався б завчасно це від шпигунів і підготував би пастку.А так... втеча стала для нього несподіванкою. Ми виграли час.

Морган кивнув — мовчки, стиснувши поводи сильніше. Очі його були темними в місячному світлі, повними болю, що він ховав глибоко. Він мав бути сильним — заради Луни. Дівчинка прокидалася час від часу, схлипувала тихо, витираючи сльози рукавом, але намагалася триматися. "Я не плачу", — шепотіла вона собі, але вологі очі видавали.

Велеслав сидів позаду Моргана, тримаючись за його пояс обережно, щоб не тиснути. Він майже не ворухався — ельфійська спритність дозволяла тримати рівновагу без зусиль. Думки Моргана були далеко: в маєтку, що горів за спиною, в криках, що ще лунали в вухах.

Вони їхали майже цілий день і всю ніч, змінюючи напрямок, щоб заплутати сліди. Сонце вже сідало вдруге, коли Кассандра нарешті зупинила коня біля старої хижі — напівзруйнованої, зарослої мохом, захованої в гущавині.

— Тут, — коротко сказала вона. — Перша схованка.

Вони спешилися. Коні хропли стомлено — Кассандра одразу взялася за них: прив'язала до дерева, нагодувала зерном із торбин, напоїла з струмка неподалік. Морган допоміг Луні — дівчинка ледь трималася на ногах, очі червоні від сліз і втоми.

У хижі було холодно — сирий холод, що проникав крізь щілини в стінах. Пил і павутина, але Велеслав одразу помітив: все підготовлено. На столі — хліб, сир, сушене м'ясо, глечики з водою. У кутку — купа теплих ковдр, чистих і сухих. Хтось — мабуть, Крон чи люди Еліс — подбав заздалегідь.

Кассандра оглянула хижу, перевірила двері й вікна.

— Вогнища не розпалюємо, — наказала вона тихо. — Дим видно за милю. Якщо вояки Бейна близько — це видасть нас.

Луна кивнула — мовчки, притулившись до брата. Ліжко в хижі було одне — старе, скрипуче, але з чистою постіллю. З мовчазної згоди всі вирішили: на ньому спатиме Луна. Дівчинка лягла, загорнувшись у ковдру, і майже одразу заснула — втома взяла гору над сльозами.

Морган і Велеслав постелили на підлозі — ковдри в кілька шарів, щоб не мерзнути від холодної землі. Морган ліг ближче до дверей — на випадок небезпеки. Велеслав — поруч, але на відстані, як завжди.

Кассандра сіла на стільці біля вікна — спина рівна, меч на колінах. Вона чергуватиме всю ніч. Очі її вдивлялися в темряву лісу, вуха ловили кожен шурхіт.

— Спіть, — тихо сказала вона. — Завтра ще день шляху. До Хачбея. Там чекає Крон.

Морган кивнув, але сон не йшов. Він лежав, дивлячись у стелю, думки крутилися вихором: маєток у полум'ї, тітка Еліс — чи жива вона? Чи змогла затримати Бейна? Луна схлипнула уві сні — тихо, але болісно.

Велеслав повернув голову — різнокольорові очі блиснули в тьмяному світлі.

— Вона сильна, — прошепотів він.- Як ти.

Морган ковтнув — важко.

— Спасибі, — відповів тихо.

Тиша опустилася на хижу. Зовні шелестів вітер у листі, десь далеко вила лисиця. Кассандра не ворухнулася — вартовала.

Може, хоч трохи їм вдасться відпочити. Перед новим днем. Перед новою втечею.

Попереду портове місто— Хачбей. І Крон із планом. Але поки що — тільки ніч у лісі. І надія, що переслідувачі не наздоженуть. Ще ні.

Морган прокинувся. Сон був уривчастий, неспокійний — поспав він годину-дві, не більше. Кассандра досі сиділа біля вікна, нерухома, як статуя, тільки очі її блищали в темряві.

Велеслав теж не спав. Морган бачив, як відбивається слабке місячне світло в його різнокольорових очах. Він тихо підсунвся ближче — ковдра зашурхотіла по підлозі.

— Тітка Еліс завжди казала, що я маю бути сильним. Розважливим. Відкинути все дитяче, — прошепотів Морган, дивлячись у стелю. — Що світ політики й інтриг безжалісний. Варто показати слабкість — і ворог одразу прийде. І... тепер здається, що вона мала рацію. У всьому цьому.

Він помовчав, ковтнув.

— Я ніколи не хотів цього. Цих званих вечерь, де мусиш посміхатися навіть негідникам. Стільки брехні, цинізму, лицемірства... Луна права. Я просто хотів друга. Справжнього. А не такого, що тобі в обличчя усміхається, а за спиною ніж готує.

Велеслав повільно повернув голову й подивився на нього уважно.

Морган зітхнув, ніби скидав з плечей важкий тягар.

— Коли я тебе побачив на ринку... так, я хотів допомогти. Але був ще один момент — егоїстичний. Думав: от у мене з’явиться друг. Хтось свій. Але ж так друзів не заводять. Не через борг. Не тому, що хтось вважає себе винним. Розумієш? Я просто... хочу сказати: ти мені друг. І ти мені нічого не винен. Ось. Фух... нарешті сказав.

Велеслав мовчав кілька секунд, ніби підбирав слова.