Глава 1 Початок

                                1

— Жреці храму богині сонця Айни вважають, що перші звіролюди з'явилися внаслідок війни з ельфами. Зазнавши у війні поразки та опинившись на межі зникнення, ельфи прокляли людей. І ті, хто не вклонявся богині Айні й не був під її захистом, у кого була жорстока, як у звіра, сутність, — ті й перетворювалися на звіролюдів.

Звіролюди нищили цілі поселення, викрадали дітей та перетворювали їх на подібних до себе. Тоді, двісті років тому, лорд Грегор зібрав могутнє військо і винищив майже всіх потвор. І народ Крайна був...

— Повна, цілковита маячня, — Морган тяжко зітхнув.

— Перепрошую, що саме «маячня»? — старий сивий Крон похмуро глянув на сімнадцятирічного хлопця своїм єдиним оком, яке ще бачило.

Обличчя юнака було справді гарним, але гострим і майже надмірно блідим, як у людини, яка мало спить і забагато думає. Його волосся — густе, вугільно-чорне — лише підкреслювало цю блідість. Але найбільше в ньому притягувала увагу та крихка, нерозкрита сила, що ховалася у погляді. Очі були темними, сфокусованими, і в них відчувалася гаряча суміш: нетерпіння молодості й глибока обережність, яку йому прищепило оточення. Він не був злим чи жорстоким, але його холодний погляд міг легко ввести в оману. Здавалося, він постійно прораховує кроки, яких дорослі чекають від нього, водночас мріючи про власні.

— Вся ця... історія. У світі повно жорстоких злочинців, які точно не вклоняються богам. Але вони не перетворюються на звіролюдів. Вважаю, що всю цю легенду вигадали жреці, щоб мати більше впливу, влади... і, звісно, грошей, — відповів хлопець. — А насправді ніхто й уявлення не має, звідки вони з'явилися.

— Тільки не кажіть такого своїй тітці. Вона дуже релігійна, — Крон встав зі стільця.

Тут, у бібліотеці замку, він навчав єдиного учня. І це було важче, ніж він гадав. Хлопець був розумним, але його світогляд та бачення речей дуже відрізнялися від того, що інші вважали правильним і що не мало піддаватися сумніву.

— На сьогодні, мабуть, досить. Тим паче сьогодні ви дещо обіцяли своїй молодшій сестрі.

— Так. Щорічний ярмарок у місті. Де я нарешті придбаю собі справжнього волкодава, з яким їздитиму на полювання, — очі Моргана заблищали. — Я вже назбирав на нього достатньо монет. А Луна купить собі якісь нові іграшки та солодощі.

Хоч Вульфхарти й були найбагатшим родом у країні, його тітка Еліс не балувала племінника. Коли хлопець просив у неї собаку, вона відмовила. Тому Моргану нічого не залишалося, як самому назбирати грошей. А ось Луні ніколи ні в чому не відмовляли. Крон підозрював, що Еліс робила це навмисно. Незважаючи на таке ставлення до себе, Морган любив свою молодшу сестру, а сестра — брата. Але у вісімнадцятиріччя Моргана влада у місті зміниться.

На ярмарку було повно людей. Хтось хотів щось придбати, хтось — просто подивитися на товар, а хтось — поцупити щось у неуважних гостей. Хоч ярмарок був недалеко від маєтку Вульфхартів, Моргану та Луні забороняли йти без супроводу охорони. Тому з ними пішла Кассандра та ще двоє охоронців. На вигляд вона була не набагато старшою за Моргана, хоча про свій вік нікому не казала. Проте Морган чув від батьків ( коли вони ще були живі), що коли йому було десять, Кассандрі вже виповнилося вісімнадцять. Вона чудово володіла мечем і вміла битися.

У місті її прозвали Руда Кассандра. Її волосся було дивом природи: густе, довге, кольору розпеченої міді. Обличчя Кассандри було витонченим, але не м'яким. Високі вилиці та міцно стиснуті губи свідчили про залізну волю. Очі палали гострим, зосередженим поглядом людини, яка бачила пекло, але не відступила.

Вона була одягнена у практичне вбрання бійця: білосніжна сорочка, розстебнута біля шиї, контрастувала з важким шкіряним корсетом, що охоплював тонку талію. Нище — облягаючі шкіряні штани та високі міцні чоботи. Її передпліччя захищали широкі шкіряні наручі. Кажуть, вона тренувалася у майстрів Далекого Сходу, але сама Кассандра ніколи не розповідала про минуле. Вона була єдиною зі «старої варти», хто залишився в маєтку після того, як тітка Еліс замінила всю охорону. 

— Пригощайся, — почув Морган.

Луна простягнула йому гарне зелене яблуко. Її обличчя, ще зовсім юне, було обрамлене пасмами темно-каштанового волосся. Очі кольору темного меду вміщували в собі й дитячу цікавість, і не властиву віку мудрість.

— Ну то що, подивимося, що тут цікавого? — раділа дівчина. — Я з Кассандрою піду туди, де минулого року продавали музичні скриньки. А ти шукай, де тут продають цуценят.

— ...грізного волкодава, — спробував виправити її Морган.

— ...цуценят, — повторила Луна, усміхаючись.

Коли сестра зі служницею зникли у натовпі, Морган пішов на звук гавкоту. Проходячи повз одного з торговців, він зупинився. Той розхвалював товар: «рідкісний екземпляр», «останній із раси». Поруч у кайданах сидів хлопець у брудному одязі, в синцях та ранах. Довге платинове волосся закривало обличчя, але на вигляд він був однолітком Моргана.

— Рабство заборонене у нашому місті, — звернувся Морган до торговця.

— Так, звісно, пане! Торгівля людьми заборонена. Але це — ельф, — очі торговця заблищали, коли він побачив гаманець Моргана. Він схопив полоненого за вухо, демонструючи загострені кінчики. — Справжній!

Морган наблизився. Він ніколи не бачив ельфів — вважалося, що вони вимерли десятки років тому.

— Тримай, — Морган простягнув ельфові яблуко.

Секунда паузи — і ельф миттю кинувся вперед. Зуби клацнули не по яблуку, а по зап'ястю Моргана.

— Твою ж... Боляче! — вирвалося в юнака. Він відсмикнув руку, яблуко впало в пил. З прокушеної шкіри потекла кров.

— Ах ти ж тварюка! — торговець почав лупцювати ельфа ногами. Підбіг помічник із батогом.

— Стійте! Зупиніться! — крикнув Морган, намагаючись завадити побиттю. Бачачи, що його не чують, він додав гучніше: — Це наказ!

Торговець зупинився.

— Але ж він вас вкусив, пане!

— Мене, а не вас! — відрізав Морган. — Скільки ви за нього хочете?