Глава 9

Наступні два дні пройшли спокійно та одноманітно. Я наводила порядки в будинку, вивчала садибу, вчилася готувати їсти та господарювати. Занудьгувати не давав Івар, пес всюди тягався за мною. Примудрився навіть на горище залізти, але там почав так чхати від пилу, що через пару хвилин втік, залишивши мене одну прибирати старий мотлох.

Сьогодні мені знову доведеться вирушити до міста. Хочу подивитись що відбувається з парканом Наїни, а ще купити дещо для дому, та й пора б вже шукати мені роботу. В Алтейні не заведено прохолоджуватись без заняття. Кожна людина на рахунку, кожна виконує певні обов'язки.

Прокидаюся і проводжу рукою по простирадлі поряд. Івар як зазвичай втік. Жодного разу ще не залишався зі мною до ранку. Можливо, йому потрібно менше часу, щоб виспатися, а може просто стає спекотно на ліжку. На цей раз зникнення вихованця не лякає. Вже знаю, що він сидить десь на першому поверсі, а тому вирушаю вмиватися.

Спустившись сходами, здивовано завмираю. Від вхідних дверей чую загрозливий гортанний рик. Здивовано виходжу із-за стіни.

Івар завмер біля виходу з дому і швидко ворушить вухами, вдивляючись у маленьке віконце.

- Що трапилося, хлопче? - стривожено питаю і повільно підходжу ближче.

Біля воріт стоять троє чоловіків. Серце пропускає удар. Швидше кидаюся до дверей, але дорогу мені перегороджує Івар. Зуби клацають за сантиметр від моєї руки. Зойкнувши від несподіванки, відскакую назад:

- Ти що робиш?! - обурено дивлюся на скуйовдженого пса.

Мій зойк привернув увагу Мисливців. Вони здивовано переглядаються і швидким кроком прямують до будинку. Івар опускає голову нижче, пригинається до землі, ніби ладен кинутися на людей, якщо вони посміють увійти.

Чоловіки у форменому одязі з тонкими червоними стрічками на грудях долають чотири щаблі при підйомі на терасу та цілеспрямовано йдуть до дверей. Через скло їм майже нічого не видно з того, що відбувається всередині, й великого вишкіреного пса вони не помічають.

Двері я не зачиняла. Необхідності такої зазвичай немає. В Алтейні нема від кого ховатися. Тому Мисливці можуть безперешкодно увійти в будинок і потрапити прямо під ікла розлюченого пса.

Рука чоловіка тягнеться до ручки. Івар займає стійку для кидка.

Наважуюсь саме цієї миті. Користуючись тим, що пес зосереджений на моїх гостях, кидаюся до нього, хапаю за шию і кидаю на підлогу, падаючи зверху.

Івар злякано гарчить, клацає зубами та б'є ногами, намагаючись звільнитися.

- Мірейя! - крик долинає ззаду. Мене раптом підхоплюють чоловічі руки та ставлять на ноги. Івар відразу відстрибує, відбігає на пару кроків і знову пригинається до землі.

- Стійте! - швидко викручуюсь з рук старого знайомого, і демонструю порожні долоні. Обертаюся, закриваючи пса собою: - Стривайте! Ви налякали мого вихованця!

- Налякали? - Тім виглядає з-за мого плеча та оглядає Івара. - Здається, він нас зжерти зібрався.

- Це точно пес? - підозріло хмуриться Нільс, уже стискаючи в руці артефакт, що паралізує. Подібних штучок в арсеналі Мисливців багато, але я не збираюся дозволяти користуватися цими речами у моєму будинку. Вони призначені для Женців, а не для собак.

- Звичайно! - упираю руки в боки, демонструючи непохитну впевненість. - На кота він не дуже схожий!

- У тебе ж не було тварин, - спантеличено чухає лису потилицю Колін. - У Ратміра була неприязнь до них. Звідки звір?

- Купила після розлучення, - несподівано для самої себе вирішую збрехати. Просто не хочу казати, що знайшла його пораненим. Тім дуже любить тварин, він точно захоче знайти й покарати винного в тому, що сталося з Іваром, а це може призвести до проблем.

Озираюся на пса. Шерсть на загривку все ще стоїть дибки, але він помітно заспокоївся, сховав ікла і більше не гарчить. Можливо, йому не подобається, коли до мене наближаються незнайомі чоловіки? Потрібно показати Іварові, що цих хлопців я знаю. Ми навчалися в одній школі, хлопчики були на два класи молодші, але ми дивним чином потоваришували. Після того, як я вийшла заміж, ми бачилися дуже рідко, але я знала, що вони вступили до академії Мисливців, вибравши своєю метою захищати кордони Конфедерації та здійснювати ризиковані рейди за Стіну.

- Бабуся мені завжди говорила, що треба завести собаку, з нею не так самотньо. Вона мала рацію.

Знизую плечима, а хлопці сумно опускають очі:

- Ми навіть не прийшли висловити тобі співчуття, Міро, пробач, - вимовляє Нільс. Він сховав атакуючі артефакти й тепер ніяково тре задню частину шиї: - Цілий рік минув з дня смерті Дафни, а ми навіть не відвідали тебе.

- Думали, що в тебе все гаразд у палаці, - винно дивиться на мене Колін. - Ти завжди виглядала щасливою та впевненою на знімках у скрижалях.

- Нічого страшного, - навіть відступаю на крок, оглядаючи молодих Мисливців. – Бабуся померла спокійно уві сні. Та й у палаці все було добре, просто… – опускаю голову, заплутавшись у думках та почуттях. Руки раптово торкається м'яка вовна. Переводжу погляд на Івара, що підійшов ближче. Він стоїть у моїх ніг, підсунувши голову під пальці, ніби намагається підбадьорити. Усміхаюся вихованцю і закінчую: - Просто більше я не королева. Нічого невиправного не сталося.

- Це правда? - хмуриться підозрілий Нільс. - Чи ти просто хочеш нас переконати у цьому? Ми примчали сюди як тільки дізналися про те, що сталося з новин у магічній скрижалі!

- Все правда, - усміхаюся відверто. – У мене тепер нове життя. І ось мій перший друг у цьому житті. Познайомтеся, це Івар. А тепер йдіть на кухню, пригощу вас чаєм.

- Ти тепер сама заварюєш чай? - не повірив Тім, слідуючи за мною. На мою позитивну відповідь він відреагував іронічно: - Тільки не кажи, що ти ще й готувати навчилася.

На цей раз доводиться загадково промовчати.

Їдальня наповнюється ароматом трав. Мисливці сидять за столом, Івар лежить на своєму звичному місці. Виставляю перед гостями чашки й беруся розпитувати: