Розділ 14.2

Голова йде обертом, як тільки його губи обпікають дотиком. Все в мені кричить, що я повинна відштовхнути, вдарити… Але я не можу. Не тоді, коли він ще міцніше втискається в моє тіло, розсуває ноги коліном і штовхає спиною на скриню. Вибиває з моєї горлянки тихе “ох” і одразу ж користується цим, поглиблюючи поцілунок. І всі аргументи розсипаються іскрами перед очима, тануть під його напором, розчиняються в цьому раптовому спалаху.

Я абсолютно забуваю де я, хто я, і що за мерзенний тип мене цілує. Настільки вправно, що не можу думати про щось, окрім його губ і гарячого язика. 

Повітря катастрофічно не вистачає, в голові паморочиться, і руки самі хапаються за чоловіка, стискають краї його кофти. Відчуваю чуже серцебиття, таке ж скажене, як і моє. 

Боже, це безумство… Що я роблю?

Останнє приходить в голову лиш коли Горовий сам відхиляється, розриваючи поцілунок. Навіть у напівтемряві бачу його палаючий погляд. Як тоді… 

А чим усе закінчилося…

В голові лунає сигнал тривоги, коли нахиляється знову, і я ледь встигаю впертися в його грудну клітку долонею. Шкіра до шкіри, від чого мене пронизує електричним імпульсом.

— Не… смій. — Голос ганебно тремтить, як і рука, що стримує його. 

Очі пощипує від образи. Він знову це робить. Знову цілує так, наче щось відчуває, щоб знищити мене вдруге. 

— Ладо, — хитає головою, та все ж повільно відступає.

Відвертається та нервово проводить по волоссю п’ятірнею, а тоді різко розвертається.

— Чорт, тобі ж сподобалося! — гарчить, роздивляючись моє обличчя в тьмяному світлі ліхтариків. — Що не так?

І це його щире нерозуміння та злість зачіпають до глибини душі. Наче й не було всього того лайна минулого року! Наче не він зіпсував… усе!

— Твоя срана стаття, ось що не так, — відштовхуючись від гори хламу, до якого мене притиснув, наближаюся. — Твоя поява в моєму житті, після якої все пішло шкереберть. Все, що між нами було, ти використав проти мене ж! І я не збираюся давати тобі ще один ніж, який ти встромиш мені в спину!

Не встигаю усвідомити, що нарешті сказала це та видихнути, як між нами не залишається простору, бо він скорочує відстань. Змушує знову відступити, впертися копчиком у якісь ящики. 

— А не ти після нашої ночі запропонувала мені грошей і дала зрозуміти, щоб забирався? — роздратовано випалює в обличчя. — Не знаю, як почуваються повії, та мені це було в новинку. 

— Ой, поранила твоє роздуте его! — цокаю язиком. — Тобі хоч премію виписали за те, що ти викрив писаку збоченку, що користується ескорт послугами?!

Буравимо один одного поглядами, вже не зважаючи на те, що між нами зовсім мало простору, і мої груди на вдиху торкаються його. 

— Я не публікував її, — зрештою каже. — Хоч і був дуже злий на тебе, коли писав це. А після тієї вечірки, коли ти облила мене шампанським, і на ранок це було на всіх ресурсах…. Я тільки відкрив файл.

Він хитає головою, стискаючи щелепи та на мить заплющує очі. 

— А тоді хтось мене покликав і…. Головна редакторка прочитала її. Без мого відома віддала коректорам, а я дізнався, коли купив ранковий випуск, і було вже пізно.

Очі печуть ще дужче, і всередині все перетворюється в суцільний нервовий ком.

— Ти міг… пояснити тоді, — хриплю, махаючи головою. — Не всі ті люди розбили мене, а тільки твоє кляте мовчання…. Якби ти хоч натякнув, що шкодуєш. 

Він тягнеться рукою до мого обличчя, по якому біжать бісові сльози проти моєї волі, але я сіпаюся, відхиляючись. І він завмирає. Вперше бачу нерішучість у його очах. 

— Пробач, — видихає. 

— Пізно.

Розвертаюся та, стерши солоні доріжки зі щік, швидко крокую до драбини. Навіть не помічаю, як спускаюся та зачиняюся в спальні. Тремтячи всім тілом, заповзаю під ковдру та обіймаю себе за плечі. Біль у грудях аж пече, повертаючи мене в ті дні, коли я так само лежала, відчуваючи всю самотність цього світу та запитувала себе, чому він так зі мною вчинив. Чому серед усіх він вибрав знищити мене? І навіть тоді я… сподівалася, що от завтра він точно з’явиться та все пояснить. Чи післязавтра, чи після-післязавтра. 

Але він так і не з’явився… Змусив мене пережити це все на самоті.

Схлипую та втикаюся носом у подушку.

А тоді раптом чую, як двері в кімнату різко розчахуються.