Розділ 8.2

Ранок починається не з кави, а з дзвінка від Марти. Лиш поглянувши на екран смартфона єдиним розплющеним оком, я усвідомлюю, що по той бік точно щось трапилося та моментально прокидаюся.

— Проспала апокаліпсис? – хрипко бурмочу в слухавку, нашарюючи під ліжком капці.

— Не те слово! – видихає подруга знервовано. – Зараз таке розкажу, ти впадеш!

Тобто, з ліжка краще поки не вставати, чи як?

— Уважно слухаю, – відповідаю, позіхаючи, та все ж сповзаю на підлогу. Якщо почався апокаліпсис о шостій ранку, мені потрібно встигнути насолодитися останньою кружечкою кави. 

Без неї я навіть не до кінця усвідомлюю, про що торохтить Марта, не перериваючись навіть на вдихи. 

— Мало того, що мені замінили редактора на цього… цього черствого, самовпевненого кретина з вайбом Северуса Снейпа! Так він ще й на ретрит припхався! У-у-у! Ладо, я в цьому “Маяку” й помру, от побачиш! Моя кар’єра завершена!

Повільно шаркаю в бік кухоньки, намагаючись скласти логічний пазл у голові зі словесного потоку, що ллється мені у зів’ялі від метафор та зворотів вуха. Те, що Марту відправили на ретрит, а її редакторка Ліна пішла у декрет, - я знаю. А от про Всеволода Дорошенка вперше чую. Треба буде загуглити. Бо слова подруги про те, що він справжній деспот і ненависник любовних романів, наводять на підозри, що Стерв’ятник - не єдина дитина в сім’ї. Або ж має злих клонів, які вирішили захопити всю книжкову індустрію.

— Ти вже популярна, сонечко, – вмикаючи чайник, кажу, коли Марта нарешті переводить подих і затихає. – Твої еротичні романи в бестселлерах року, в твоїх персонажів є фан акаунти в соцмережах, на презентаціях новинок завжди повні зали читачів. А хто цей твій Дорошенко? Черговий поціновувач “високої полиці” з емоційним діапазоном туалетного йоржика? 

Не встигаю договорити, як чую зі слухавки мелодійний сміх, і видихаю. Місія виконана! Зараз подружка збереться, відкине волосся назад і як покаже цьому Дорошенку!

Все ще всміхаюся, коли відкладаю телефон на стільницю та дістаю з полиці своє горнятко.

— Вражає, – чую за спиною, і аж підстрибую від несподіванки, геть забувши про свого незваного сусіда.

Розвертаюся та спостерігаю з-під лоба, як підходить ближче.

— Твій мотиваційний спітч… – пояснює, киваючи на мобільний. – Всеволод курує Марту Коваль? Бідолаха…

Примружую очі та рефлекторно здіймаю руку, коли Горовий опиняється занадто близько. Мій вказівний палець тицяється йому в груди, змушуючи чоловіка зупинитися.

— Припини пхати носа не в свої справи, – випалюю, намагаючись не показувати, наскільки бентежно знаходитися на такій незначній відстані від нього. 

Він ледь помітно всміхається, а тоді підступає ще ближче та перехоплює мій зап’ясток, здіймаючи його вгору.

— Все, що відбувається в моєму домі - мої справи, – заявляє зухвало. – Навіть такі нестерпні голосисті писаки, як ти.

Він ще на крок ближче, і я копчиком впираюся в стільницю. Тікати нікуди. І коли його тіло втискається в моє, судомно втягую повітря носом. І витріщаюся на Горового, коли мені в стегно впирається щось тверде… Оу.

— Ти мене розбудила, – гарчить, схиляючись наді мною.

І не тільки тебе… 

Я намагаюся зібрати докупи останні краплини впевненості та сили, щоб дати йому відсіч, однак чоловік раптом завмирає. Погляд зелених очей зупиняється на моїй руці, що все ще міцно затиснута в його клешні.

— Що це? – запитує хрипко та ближче підносить до свого обличчя мою кисть. 

Спантеличено кліпаю, не розуміючи, що йому треба, аж доки не помічаю каблучку, що так і залишилася на моєму пальці.

— Де ти це взяла?! – стискає зап’ясток ще сильніше, від чого я аж шиплю мимоволі. – Венс!

— Пусти, психований! – пищу, намагаючись вирватися. – В коробці з горища, де ж іще?!

Відповідь, здається, дивує чоловіка, бо хватка моментально слабне, і я миттю звільняюся, ображено притискаючи свою руку до грудей.

— Божечки, та ти Голум, – бурчу роздратовано, а тоді стягую каблучку з пальця. – На, подавися, це все одно не мій розмір.

Хапаю його за руку, щоб вкласти прикрасу йому в долоню, та чоловік раптом сам відбирає її та натягує на мій безіменний палець.

— Це каблучка на заручини, – похмуро каже, здіймаючи на мене погляд. – Не на той палець вдягла.

Каблучка… на заручини? Мої очі, мабуть, утричі збільшують, коли я опускаю нажаханий погляд на свій палець.

— А… навіщо…

Остаточно втрачаю дар мови, бо Горовий одразу після цього розвертається та виходить з кухні.

— Гей, повернися, чуєш?! – волаю з переляку, трясучи рукою, наче на ній отруйний павук. – Повернися й забери її! Я занадто молода для заміжжя! А твоє життя я й без цього можу на пекло перетворити!!!

Але чую лиш, як захряскуються двері його спальні.