Розділ 4.2

Вона зіскакує зі стільця та хапає мене за руку. Я ж, наче в прострації, не зовсім розумію, що відбувається. Однак, слухняно рухаюся за дівчиною, що швидко веде мене до виходу з зали. 

Ще декілька кроків, і я зможу дихати. Зможу відновити рівновагу та подумати над тим, що робити далі. 

Я знайшла свого ідеального незнайомця. Проте виявляється, - все було ще фальшивішим, аніж повинно було.

— Дівчата, зачекайте! – чую з боку знайомий жіночий голос, але мені зовсім не хочеться повертати голову.

Коли ми вже так близько до дверей.

— Коваль і Венс, я до вас звертаюся!

Під громоподібним голосом головної редакторки завмираємо, наче спіймані під віником миші. Не дихаємо, лиш сильніше чіпляємося одна за одну. Втекти зараз - це втрапити у ще більшу халепу.

— Все буде добре, Ладо, я з тобою, – з сумом у голосі шепоче подруга. стискаючи мої пальці в своїх. – Ми це витримаємо.

А тоді видихає та розвертається до Мегери Вітольдівни зі сліпучою посмішкою.

— У вас такий лагідний голосочок, Анжело Вітольдівно, що ми й не почули, – безсоромно бреше їй в обличчя, кліпаючи оченятами.

Жінка підтискає свої тонкі губи, дивиться на неї понад окулярами, від чого скидається на карикатурного мультяшного персонажа. Шампанське так невчасно б’є в голову, і я ледь стримую недоречне істеричне гиготіння.

Саме в цю мить чую збоку голос Аніти Антошевської, і сміятися вже не хочеться. 

— А я вас шукаю! – директорка пливе до нас, похитуючи стегнами, наче велика грозова хмара.

Ковтаю слину та мимовільно переводжу погляд на її супутника. Серце завмирає, коли наші погляди перетинаються. І я усвідомлюю, що на його серйозному обличчі жодної емоції. Ані натяку на те, що він впізнав мене. Це спантеличує, змушує розгубитися, навіть всерйоз роздумує, чи не має він брата близнюка. 

А може мені взагалі все примарилося? Письменники дуже часто сходять з розуму, перестаючи розрізняти реальний світ від вигаданих, тож…

— Хочу представити тобі, Даниле, наших молодих літературних зірок, – не без гордощів у голосі промовляє директорка. – Талановита авторка романтичної літератури з перчинкою, Марта Коваль.

Подруга, яка щойно змірювала Горового примруженим поглядом, не охоче робить крок уперед, щоб потиснути протягнуту чоловічу руку.

— Дуже приємно, – знайомий шовковистий голос відкликається в мені нервовим тремтінням.

— І Лада Венс, наша талановита дебютантка. Перша книга, і вже такий успіх! Навіть Софія Адельська в захваті від історії, пророкує Ладі велике майбутнє. Хоча, ти, мабуть, і так в курсі.

Зелені очі впиваються в мене, наче намагаються спопелити. А тоді я з жахом помічаю криву посмішку, що повільно з’являється на його обличчі.

— Лада Венс, – повільно тягне він, ніби пробуючи мій страх на смак. – Ви справді вважаєте себе авторкою детективного жанру? Бо ваша Лорелла більше зайнята любовними пригодами, ніж розслідуванням убивств.

Здається, всі погляди в залі звернені зараз у мій бік, і тіло вкривається холодним потом. Жар приливає до обличчя, і я гублюся, не в силах вимовити й слова.

Все стає на свої місця. Його цікавість до нової чернетки, те, з яким поспіхом він читав недописаний фінал, а тоді різко повернувся до ролі “хлопця на одну ніч”. Мене обвели навколо пальця. Використали, щоб дістати сенсацію. 

Господи, я й не підозрювала, що хтось коли-небудь може зробити щось подібне зі мною. Що діятиме такими брудними методами. Як… стерв’ятник.

Раптом ступаю вперед. Мій мозок, здається, взагалі не бере участі в тому, що відбувається, а мені залишається лиш із жахом спостерігати за тим, як шампанське з мого келиха вихлюпується нахабі просто в обличчя.

— Так йому! – чую збуджений вигук Марти, а наступної миті подруга вже розвертає мене до виходу та, кинувши щось на прощання ошелешеній публіці, веде мене геть.

Лиш у на парковці в її авто я дозволяю собі розревітися. Чорт, що ж я наробила…

***

Помста від Стерв’ятника, на додачу до гнівних дзвінків від головної редакторки, не бариться. Вже наступного тижня я отримую свій примірник газети зі статтею про “авторку, що ганьбить детективний жанр”, “видає свої сексуальні фантазії за сюжети” та “настільки сексуально нестримана, що користується інтимними послугами”.

— Я його вб’ю, – приземляється на статтю долоня Марти.

Подруга безжально зминає газету та, скомкавши її, відкидає геть. Я ж спостерігаю за цим із абсолютно беземоційним виразом. Усе, що могла, я вже виплакала.