Глава 9. Союзники в тіні

Дощ перетворився на крижану стіну, змиваючи кіптяву й порох із моєї куртки. Ми вибралися на плаский дах офісної будівлі. Унизу, на асфальті, крутилися «люстри» поліцейських машин, але я знав — це не звичайні патрулі. Це був кордон, виставлений Уокером, щоб ніхто сторонній не побачив фінал нашої вистави.

Сара притислася до цегляної труби, її зуби вибивали дріб. Я стояв на самому краю, вдивляючись у вертолітний майданчик сусіднього бізнес-центру. Там, у нерівному світлі прожекторів, стояла людина в довгому чорному пальті.

Старий Гейз.

Мій колишній куратор, який колись навчив мене простій істині: у цій грі немає друзів — є лише тимчасові збіги інтересів.

— Варді! — його голос, підсилений мегафоном, перекрив шум зливи. — Кинь зброю! На даху навпроти — два снайпери. Їм дано наказ «червоне світло». Зробиш зайвий рух — і твої мізки прикрасять цей шифер раніше, ніж ти натиснеш на спуск!

Я повільно підняв руки, відчуваючи, як струмені води затікають під комір.

— Гейз! — крикнув я у відповідь. — Ти завжди з’являєшся, коли пахне смаженим. Уокер пообіцяв тобі крісло директора за мою голову?

Гейз жестом наказав своїм людям залишатися на місці й повільно пішов вузьким технічним містком у мій бік. Зупинився за п’ять метрів.

Його обличчя було порізане зморшками, наче стара карта доріг, якими давно не варто їздити.

— Уокер — фанатик, Максе, — тихо сказав він, коли відстань дозволила говорити без мегафона. — Він вірить, що «Окуляр» урятує націю. Я ж вважаю, що нація — це набір змінних, яким не можна довіряти машину. Але зараз ти — найнебезпечніша змінна в цьому рівнянні.

— У мене є пароль, Гейз. І є свідок, який підтвердить, що Грант і Уокер — одне ціле.

Гейз кинув швидкий погляд на Сару. У його очах не було жалю — лише розрахунок.

— Твій свідок — брехуха зі стажем. Її свідчення розсиплються в будь-якому суді, який не куплений Уокером. А таких судів у цьому місті залишилося небагато.

Він зробив ще крок уперед.

— Дай мені пароль, Максе. Я передам його тим у Сенаті, хто ще пам’ятає, що таке конституція. Ми деактивуємо систему зсередини. А ти… отримаєш чисту біографію. Нові документи. Гроші. Зможеш поїхати. Забери цю дівчину й зникни.

Я усміхнувся, спльовуючи кров.

— Ти пропонуєш замінити одного ляльковода на іншого? Якщо я віддам тобі «Окуляр», ти просто перепишеш список під себе.

— У тебе немає вибору! — гаркнув Гейз. — Через тридцять секунд снайпери натиснуть на гачки. Уокеру потрібен не пароль — йому потрібно твоє мовчання.

У цей момент Сара відірвалася від труби. Вона йшла повільно, похитуючись, але в її погляді з’явилося те, чого я раніше не бачив.

Рішучість людини, якій уже нічого втрачати.

— Він не бреше, Максе, — сказала вона, дивлячись мені в потилицю. — Уокер наказав убити мене ще в клініці. Для них ми обоє — сміття. Але якщо ти віддаси пароль йому… — вона вказала на Гейза, — ти станеш таким, як Грант. Ти торгуватимеш правдою.

Вона повернулася до Гейза.

— Хочете пароль? Він у мене в голові. Але ви його не отримаєте, поки Макс не буде в безпеці.

— Сара, замовкни, — процідив я.

— Ні, Максе. Я вісім місяців мовчала або брехала. Час зробити перший внесок за антрацит.

Гейз приклав долоню до навушника, слухаючи доповідь снайперів. Його обличчя скам’яніло.

— У вас десять секунд. Уокер втрачає терпіння. Група захоплення вже на сходах.

Я подивився на Сару, потім на Гейза. Десь усередині мене ворухнулося старе чуття. Гейз не збирався нас рятувати. Він чекав, поки ми віддамо ключ, щоб стерти нас обох одним наказом по рації.

— Гейз, — сказав я, повільно опускаючи руку в кишеню, де лежав пульт керування «петардами». — Передай Уокеру: система «Окуляр» скоро дізнається, як це — задихнутися.

Я натиснув кнопку.

Внизу, в моєму офісі, здетонували залишки магнезії й бензину. Вибух був такої сили, що дах під нашими ногами здригнувся. Стовп вогню вирвався з вікон, на мить засліпивши снайперів.

— Стрибай! — крикнув я Сарі, вказуючи на сміттєвий контейнер, завалений м’яким картоном, за три поверхи нижче.

У цей момент повітря над моєю головою розірвав свист кулі. Снайпери відкрили вогонь.