Глава 8. Облога офісу

Мій офіс у Вашингтоні ніколи не претендував на затишок, але тепер він мав стати чимось середнім між бункером і камерою для тортур. Я затягнув Сару всередину, замкнув двері на три замки й підсунув до них важкий дубовий стіл.

Сара забилася в куток, притискаючи до грудей ковдру, яку я кинув їй із дивана. Вона тремтіла, і в тьмяному світлі вуличних ліхтарів її обличчя, понівечене шрамами й страхом, виглядало як ожилий кошмар.

— Вони не зупиняться, Максе, — прошепотіла вона. — Уокер не такий, як Грант. Грант хотів грошей і влади. Уокер хоче порядку. А ми для нього — хаос.

— Нехай спробує навести тут порядок, — я дістав зі схованки під підлогою свій справжній «арсенал».

Там не було кулеметів. Там лежали дві старі «Беретти», пара світлошумових гранат, які я приберіг ще зі служби, і моток мідного дроту. Я не збирався грати з ними у відкриту війну.

Я збирався влаштувати їм «гостинність» Олд-Риджа.

Я працював методично. Ребра нили при кожному русі, але адреналін діяв краще за будь-яке знеболювальне.

1. Двері.
Я підвів оголений дріт від потужного акумулятора до дверної ручки. Просто. Грубо. Ефективно.

2. Коридор.
Розставив по кутах балончики з лаком для волосся, примотавши до них петарди. Це не вб’є, але в замкненому просторі створить ілюзію артобстрілу.

3. Вікна.
Заклеїв їх щільною чорною плівкою, залишивши вузькі щілини для спостереження.

Сара дивилася на мене з дивною, болісною цікавістю.

— Навіщо ти це робиш? — раптом запитала вона. — Чому просто не віддаси їм пароль? Ти ж ненавидиш мене. Ти маєш ненавидіти це місто.

Я завмер, стискаючи пасатижі.

— Знаєш, у чому твоя проблема, Сара? Ти думаєш, що світ ділиться на тих, хто зраджує, і тих, кого зраджують. Але є ще третя категорія. Ті, хто тримає слово. Навіть якщо це слово дане самому собі в одиночній камері «Блекгейта». Я пообіцяв, що правда про Олд-Ридж вийде назовні. І пароль — це єдине, що в мене залишилося від цієї правди.

Близько третьої ночі місто стихло. Але тиша в моєму коридорі стала надто «щільною».

Я почув ледь вловимий скрип сходів. Ліфт у цьому будинку не працював із восьмої вечора. Отже, гості вирішили піднятися пішки.

Я жестом наказав Сарі мовчати й сховатися за сталевим сейфом у кутку. Сам заляг біля входу, стискаючи в руці пульт від імпровізованої системи захисту.

У замкову щілину просунули ендоскоп.

Вони були професіоналами — жодної метушні, жодного зайвого слова. За хвилину я почув, як у замок вставили відмичку.

— Давай… — прошепотів я.

Щойно ручка дверей повернулася, пролунав сухий тріск електричного розряду. Глухий стогін по той бік дверей — і звук тіла, що впало.

Вони не очікували такої «підлості» від благородного детектива.

Одразу після цього в двері врізали тараном. Замки вирвало з м’ясом. У проріз полетіла газова граната, але я вже активував свої «петарди».

Серія гучних хлопків і спалахів у тісному коридорі засліпила тих, хто вривався.

— Вогонь! — скомандував хтось.

Дріб і кулі з пістолетів-кулеметів почали шматувати меблі. Мій офіс перетворювався на тирсу.

Я дочекався моменту, коли один із оперативників зайшов глибше в кімнату, й вистрілив йому під ноги — у заздалегідь розсипану суху магнезію. Спалах білого полум’я на мить перетворив кімнату на філію пекла.

Один із нападників схопився за обличчя. Я перекотився й ударив його руків’ям пістолета в потилицю. Другий уже навів на мене ствол.

Але Сара…

Та сама Сара, яка вісім місяців тому ридала в суді, раптом вискочила з-за сейфа й жбурнула в нього важку оніксову попільничку.

Цієї миті мені вистачило. Я вистрілив йому в плече.

— Назад! — крикнув я, хапаючи Сару за комір. — До пожежного виходу!

Ми вискочили на залізні сходи під проливний дощ. Знизу вже верещали гальма урядових «седанів». Нас затиснули. Уокер кинув на цей офіс цілу групу захоплення.

— Макс, вони не дадуть нам утекти! — кричала Сара крізь шум дощу.

— Нам і не треба далеко тікати, — я глянув на годинник. — Гейз має вийти на зв’язок за дві хвилини. Якщо він ще пам’ятає, що таке честь, у нас з’явиться шанс.

Я подивився на Сару. На її обличчі змішалися дощ, кров і сльози. У цю мить вона не була зрадницею. Вона була просто наляканою жінкою, яка знала занадто багато.

— Біжи на дах, Сара. Я прикрию. І якщо я не піднімуся… забудь пароль. Просто забудь його назавжди.