Заповіт

Близько 2:30 Максим приїхав до маєтку. Маргарита Соколита саме перевіряла, чи все готово. Кабінет Бориса Ігоревича прибрали й підготували до зустрічі — з хвилини на хвилину мав приїхати нотаріус.
Ніхто не знав, хто ще запрошений на оголошення заповіту. А може, й знали — просто не озвучували.
Маргарита, Максим, Олена та Станіслава вже чекали в кабінеті.
Близько 2:40 приїхали Стрілецькі.
— А вони що тут забули… — прошепотіла Маргарита, не звертаючись ні до кого, немов говорячи десь угору, до сина.
Денис Сергійович та Андрій зайшли гордо, так, ніби ще кілька років тому їх не проклинали й не виганяли з цього дому.
О 2:50 з’явився сам нотаріус — Сопілка Давид Максимович.
Останньою до кабінету зайшла Влада.
Маргарита Іванівна кипіла від злості. Олена та Стася були в шоку, не розуміючи, що відбувається.
— Отож, добрий день усім присутнім.
Я, Сопілка Давид Максимович, уповноважений оголосити заповіт Соколити Бориса Ігоревича. 

.
Заповіт
Я, Соколита Борис Ігоревич, у разі своєї смерті роблю таке розпорядження та заповідаю:
25 % акцій «Ювелірного Дому Соколита» розділити порівну між моїми трьома дітьми:
— Соколитою Максимом Борисовичем,
— Соколитою Владиславою Борисівною,
— Соколитою Станіславою Борисівною.
Право власності на будинок у місті Сокаль заповідаю своїй доньці — Соколиті Владиславі Борисівні.
15 % акцій компанії, які я отримав після смерті сина, заповідаю розподілити таким чином:
— 5 % — Соколиті Владиславі Борисівні,
— 5 % — Соколиті Максиму Борисовичу,
— 5 % — моєму племіннику Стрілецькому Андрію Денисовичу.
Своїй дружині, Соколиті Олені Вікторівні, заповідаю маєток родини Соколит у Львові.
Усі автомобілі з автопарку, зареєстровані на моє ім’я, розподілити порівну між спадкоємцями.
Ювелірні прикраси з моєї особистої колекції розділити між моєю дружиною Оленою та донькою Станіславою.
Будинок у місті Яремче, який особливо любила моя сестра Соломія, заповідаю її чоловікові — Стрілецькому Денису Сергійовичу.


У кабінеті запала тиша. Така густа, що здавалося, її можна торкнутися.
— 25 % акцій «Ювелірного Дому Соколита»… — спокійно зачитував нотаріус.
Максим лише ледь кивнув, ніби знав, що так і буде. Для нього це були не гроші — це була відповідальність.
Станіслава стиснула пальці, не відводячи погляду від столу. Вона явно не очікувала почути своє ім’я першою.
А Влада… Влада завмерла. Її ім’я прозвучало надто офіційно, надто холодно — від людини, яку вона давно втратила.
— Право власності на будинок у місті Сокаль заповідаю Владиславі…
Маргарита різко випрямилася.
— Звісно… — прошипіла вона майже беззвучно.
Олена побіліла. Вона відкрила рот, але так і не сказала ні слова.
Влада відчула, як у грудях щось боляче стиснулося. Цей дім був спогадом, а не подарунком.
— 15 % акцій компанії…
Коли нотаріус назвав ім’я Андрія, в кабінеті щось змінилося.
Денис Сергійович самовдоволено посміхнувся.
Андрій спочатку не зрозумів почутого — а потім підвів очі, зустрівшись поглядом із Максимом. Між ними промайнула напруга, гостра, мов лезо.
Маргарита більше не стримувалася.
— Ти це чуєш?! — різко прошепотіла вона, стискаючи підлокітник крісла.
— Маєток у Львові заповідаю дружині…
Олена повільно видихнула. Це було очікувано. Єдине, що залишилося стабільним у цьому хаосі.
— Усі автомобілі з автопарку…
Станіслава ледь скривилася — їй було байдуже.
Максим машинально поглянув на Владу, ніби перевіряючи, чи вона ще тут, у цій кімнаті, у цій реальності.
— Ювелірні прикраси… Олені та Станіславі…
Стася підняла голову. Вперше за весь час її погляд наповнився емоціями — сумом, змішаним із ніжністю.
Маргарита знову фиркнула, цього разу вже відкрито.
— Будинок у місті Яремче заповідаю Стрілецькому Денису Сергійовичу…
Олена різко повернула голову.
Влада стиснула щелепи.
Маргарита напружилась  так, ніби зараз підніметься з місця.
Денис Сергійович посміхнувся широко й зухвало — занадто голосно для кімнати, де щойно розподіляли чужу смерть.
Нотаріус закрив папку.
— Заповіт оголошено.
І саме в цей момент усі зрозуміли:
це був не кінець.
Це був початок.