У кожного своя роль , та своя гра

Вечір.
До нічного клубу заходить рудоволоса дівчина в червоній короткій сукні, що щільно облягає тіло й підкреслює її неймовірну фігуру. Високі підбори додають впевненості, а чорний широкий жакет — холодної серйозності.
Вона ковзає поглядом по залу, швидко оцінюючи атмосферу, людей, рухи, музику, і лише тоді прямує до барної стійки.
Біля бару — купа веселих, молодих людей. Вони відриваються на повну, ніби це їхній останній вечір. Сміх, алкоголь, танці, дотики — усе зливається в один гучний хаос.
І раптом її погляд зупиняється.
Хлопець років двадцяти шести. Біла вільна сорочка з розстібнутими кількома ґудзиками, чорні брюки, впевнена постава. Неймовірна усмішка й світле, трохи недбало вкладене блондинисте волосся.
Біля нього крутяться дві дівчини. Вони танцюють надто близько, штовхають одна одну плечима, змагаючись, ніби за здобич. Хоч усім у цій ситуації чудово зрозуміло — здобич тут саме вони.
Влада підходить ближче й спокійно кладе руку чоловікові на плече.
Дівчата кидають на неї вбивчі погляди, але все ж відступають на крок.
Хлопець обертається — і миттєво розпливається в усмішці.
— Сістер, ти?! — його усмішка стає майже чеширською.
— Я. Привіт, Андрію, — усміхається дівчина.
Хлопець різко встає, підхоплює її на руки й закружляє.
— Трясця, скільки ж я тебе не бачив! Вимахала, мала, — Андрій здивовано розглядає її.
— Давно, давно… А тепер постав мене на землю, — наказовим тоном каже Влада.
Хлопець покірно слухається.
— Я так радий тебе бачити, — ще раз обіймає він дівчину.
— Я теж.
— Ну що, ходімо, сідай. Треба відмітити твій приїзд.
— Андрію, я насправді по справі до тебе.
— Так-так, я знаю, — хмикає він. — Моя маленька Влада ніколи нічого просто так не робить. Але давай потім. А зараз — по шоту? — каже з хитрою усмішкою.
Дівчина киває.
— Можна, будь ласка, дошку шотів, — звертається Андрій до бармена

Дівчина та хлопець вийшли з клубу близько пів на дванадцяту ночі. Уже добряче напідпитку, вони викликали таксі й вирішили продовжити вечір у квартирі Андрія.
Хлопець відчинив двері й жестом запросив Владу всередину.
Вона зайшла, на мить зупинилася, уважно оглядаючи простір, а потім пройшла на кухню й сіла на високе барне крісло.
— Справжня холостяцька квартира, — з легкою усмішкою сказала Влада, ковзаючи поглядом по інтер’єру.
— А як інакше? — знизав плечима Андрій. — Я вільний, пливу за течією й просто насолоджуюся життям.
Він дістав із шафки пляшку віскі, підморгнув дівчині й поставив на стіл два келихи.
— Отже, — мовив він, розливаючи бурштинову рідину, — ти хотіла про щось поговорити.
— Так… — Влада на хвилину замовкла. Взяла келих, зробила ковток і лише тоді продовжила:
— Андрію, я хочу отримати свою законну частину спадку й покінчити з усім цим конклавом.
— Поясни, — вже насторожено перепитав хлопець.
— Через спадок і цей клятий конклав загинуло забагато людей. І я не хочу, щоб це тривало далі. Мені здається, насувається щось справді страшне.
А щодо спадщини… Мені від народження належало п’ятнадцять відсотків акцій компанії. Будинок у Сокалі мав бути поділений між мною і Владом. А після смерті батька його двадцять п’ять відсотків повинні були розділитися між трьома спадкоємцями.
Та бабуся зробила все, щоб я не отримала нічого. Мені потрібен адвокат, який піде проти Маргарити Соколити. Мені потрібен твій батько.
Андрій різко видихнув.
— Почекай. Ти ж сама казала, що тобі не потрібні гроші й ти не хочеш мати нічого спільного зі спадком. Та й, бляха, ти здаєш в оренду два будинки в Іспанії. Тобі що, грошей не вистачає?
Він допив віскі й потягнувся до пляшки, щоб налити ще.
— Вистачає, — спокійно відповіла Влада. — Але це моє право від народження. Спадок не чіпав мене, поки не померли тітка Соломія і тато.
— Мама загинула в авіакатастрофі, дядько Борис — від серцевого нападу, — похитав головою Андрій. — Досить уже пов’язувати все з магією та прокляттям спадку.
— А ти віриш у це? — різко кинула вона. — Бо я — ні. Можливо, це не біси. Можливо, це люди.
— Якщо біси й існують, то це твоя бабуся, — криво усміхнувся Андрій.
— Тут ти маєш рацію, — гірко всміхнулася Влада. — То що, ти зі мною?
— Звісно, сістр.
Вони просиділи разом ще близько двох годин. Потім Влада поїхала до готелю.
Кожен залишився наодинці зі своїми думками. .